Ольвія

Ясон прикипiв до борту, подумки пiдганяючи трiеру, i до болю в очах вдивлявся в знайомi обриси гаванi i мiста… Погляд його метався берегом, шукаючи дiвчину в бiлому платтi, – мусить його Ольвiя зустрiчати, мусить. Вiтрильники ранiше примчали у мiсто, сповiстили про прихiд трiери. Вона забарилася, чекаючи потрiбного вiтру, а вiтрильники легкi, iхнiм вiтрилам вистачило й малого подиху.

Тож Ольвiя знае про прибуття трiери, а знаючи, вийде зустрiчати, неодмiнно вийде.

І вiн вдивлявся й вдивлявся в знайомi обриси гаванi, але дiвчини у бiлому платтi поки що не бачив.

«Зараз вона прибiжить, зараз…» – думав вiн, i радiсна усмiшка блукала на його засмаглому, обвiтреному обличчi.

Дивився на гавань, що повiльно наближалася до нього, й пригадував: дiтьми вони любили приходити сюди, щоб зустрiчати далекi заморськi судна. І було так хвилююче, незвично, коли в гавань, трiпочучи бiлими вiтрилами, входила трiера. Побравшись за руки, Ясон та Ольвiя годинами простоювали мовчки у гаванi, дивилися на рiзнi дива, i здавалося iм, що вони самi потрапили у загадковi заморськi краi…

Раби, наче мурашва, ланцюгом, що не мав кiнця i початку, снували з берега на судно i з судна на берег з мiшками за плечима, носили корзини, амфори…

Скрипiло дерево, ревiла худоба, кричали люди, а над усiм цим гамором безпечно кружляли бiлi чайки.

Любили вони дивитися, як вивантажують товари. І чого там тiльки не було: чорнофiгурний посуд iз Аттики, вино з островiв Родосу, Самосу, фрукти з Єгипту, з островiв Егейського моря…

Якось Ясон признався iй:

– Виросту – буду мореплавцем.

– А я? – здивовано озиваеться Ольвiя. – Мене кинеш?

– А ти… ти будеш мене чекати iз заморських краiв! – палко вигукував вiн. – Я див тобi знаеш скiльки привезу. То будеш мене чекати? Будеш?..

Вiн трепетно чекав ii вiдповiдi i не мигаючи дивився на неi блакитними чистими очима.

– Буду…

І Ясону завжди вчувався ii голос, завжди, всi цi роки бринiло в душi оте коротке клятвене слово: «Буду».

Вчуваеться воно йому й зараз, вчуваеться у шумi хвиль, в чаiному кигиканнi, у посвистi вiтру, в трiпотiннi вiтрил…

Трiера нарештi пришвартувалася в гаванi.

Дiвчина у бiлому платтi так i не прийшла його зустрiчати.

Стрiв Ясона батько, полемарх Керiкл.