Ольвія

А свою долю i на швидкому конi не обскачеш…»

Вiн облишив боротьбу з морем, вiддався на поталу хвилям. Що буде – те й буде… А буде – кiнець…

І тодi, мовби з туману, виринула перед ним Ольвiя.

Зовсiм поруч, майже бiля себе, побачив юнак ii нiжне обличчя iз стрiлками брiв, побачив очi, що свiтилися для нього, як двi теплi, двi найрiднiшi зорi…

– Ольвiе! – крикнув вiн, все ще не вiрячи побаченому. – Радiсть моя… Я не здамся. Я здолаю море, щоб повернутися до тебе. Я повернуся, вiр менi… чекай… чекай…

Серце знову забилося, кров гаряче завирувала у жилах, несучи захололому тiлу нову силу i вiру в перемогу.

Образ коханоi, що виник перед ним, надихнув, збудив жагу життя.

Ясон дiстався берега. Як вiн здолав море, як плив – не пам'ятае. Перед ним невiдлучно маячила Ольвiя, манила, звала на берег. Вибравшись на прибережний пiсок, лежав безсилий, з сльозами на очах шепочучи дороге iм'я коханоi.

І вiдчув Ясон серцем, що то було йому знамення, що Ольвiя на далеких берегах Понту кличе його, не докличеться, i якщо вiн зараз, негайно, не повернеться додому, то втратить кохану назавжди.

Вранцi, нiкому не сказавши й слова, вiн побiг у Пiрейську гавань, i – о щастя! – в гаванi лаштувалась до далекого плавання торгова трiера, котра мала везти в Ольвiю амфори з оливковою олiею i вином, посуд та iншi товари.

До науки Ясон не повернувся, його взяли моряком на трiеру.

У полудень, дiждавшись попутного вiтру, трiпочучи вiтрилами, трiера вже виходила з гаванi.

Востанне глянув Ясон на Афiни, де вiн провiв цiлих два роки. Ось вже залишився позаду мис Сунiон з мармуровими колонами храму морського бога Посейдона, й мiсто наче вiдпливало, зливалося з морем, аж доки й не зникло з обрiю назавжди.

І прощай,

О блискуче, вiнком фiалковим увiнчане,

Пiснями оспiване, славне мiсто Афiни,

Твердиня Еллади могутня…

Попереду були тижнi i тижнi далекого i небезпечного плавання, попереду була Ольвiя – мiсто й кохана.

Суму прощання iз сонячною Елладою не було, була радiсть зустрiчi з Ольвiею…

Коли вранцi трiера з попутним вiтром входила у гавань рiдного йому мiста, Ясон ладен був кинутись у воду, щоб плавом, швидше дiстатися берега. Надто повiльно впливала трiера у гавань, ii вiтрила то обвисали безпомiчно, то знову трiпотiли. Гребцi налягали на весла, та швидкiсть вiд того не дуже збiльшувалась.