Рогнеда

Прийшовши до криницi, треба було спочатку привiтати богиню живоi води, кажучи: «З добрим ранком, свята i непорочна вода Божа, вода жива! З добрим днем, сонячним i гожим, свiтла водиця i земля Уляночка!»

А тодi набрати вiдро непочатоi «зоряноi» води i не лише вмитися нею, а й вилити на себе повне вiдро. А для цього треба було роздягтися i ходити оголеною бiля криницi…

Рогнеда роздягалася, розпускала свое довге i пишне русяве волосся по плечах, виливала на себе вiдро «зоряноi» води, i аж верещала вiд задоволення (вода була з ночi таки студена).

Жiнки пильнували своiх чоловiкiв, щоб, не дай-бо побачать голу княжну… Навiть парубкiв матерi не пускали, аби не присох за княжною – пограеться та й кине, а парубок за нею гине…

Отож слава про красу Рогнеди рознеслася далеко окруж Полоцька i до Новгорода дiйшла. Навiть до самого стольного Киева. Є, мовляв, у Полоцьку княжна небесноi краси.

Але дiвчина була гордовитою i холодною. Не йшла, а пливла лебiдкою – висока, струнка, гордо несучи свою гарну голiвку.

До неi сватались та сватались – кiлька разiв би вже могла замiж вийти. Траплялися серед женихiв i вельми достойнi, але… Все дарма. Жоден примхливiй красунi не припав до душi – всi отримували вiдмову. І нiхто не мiг збагнути: кого чи чого, якоi ще трясцi iй треба?

– Ой, дочко моя… – iнодi зiтхала мати. – Кого ти чекаеш? Королевича на бiлому конi чи на лодii, що прискаче, прилине до тебе iз замор’я? Облиш. Це всього лише дiвочi мрii – я теж про таке замолоду мрiяла.

А хто перебирае, той може залишитися без пари. Або такого дiждеться, що вмиеться гiркими сльозами – солодкими вони не бувають. Навiть у таких красунь, як ти, дочко. Дивись, аби не накликала Змiя-Горинича чи ще якогось Змiулана, будь вiн неладний! Викраде тебе i триматиме в печерi, де в нього руськi полонянки знемагають – хто тебе виручить?

– Добрий молодець.

– Ой, дочко, то в казках такi молодцi з’являються, а в життi… Тож дивись, аби не викрала тебе якась змiюка…

І як у воду дивилася добра ii матiнка, колись теж силомiць вiддана за Рогволода – через красу свою.

Такоi пари, од якоi матiнка застерiгала Рогнеду, Рогнеда й дiждалась.

І хоч у давнiх лiтописах досить чимало тих чи тих свiдчень про Рогнеду, але так нiхто з iсторикiв i не створив iсторичний портрет ii, не спромiгся реконструювати ii бiографiю. Навiть вiдомi iсторики Карамзiн та Соловйов придiлили iй у своiх працях небагато.