Рогнеда

«Мiй син, та щоб побрався з моею ключницею? Не бувати цьому!»

А Малуша вже вагiтною була, пiд серцем носила майбутнього великого князя Киiвського Володимира. У гнiвi великому («Як ти, син князя, посмiв сплутатися з ключницею?..») Ольга вислала з Киева ключницю в село Будутину, там Малуша дитину народила. Там i минуть першi кiлька лiт малого Володимира. Тож коли його бабця Ольга поверне нарештi до Киева Малушиного синка, його ще довго дехто дражнитиме робичичем.

«Мiй отець – князь!» – зi сльозами на очах затято вигукуватиме малий Володимирко, але…

Але мати його була полонянкою, тож так i прилипло звiдтодi до Володимира: байстрюк.

Незаконний син князя Святослава. Особливо тяжко цим його зранила полоцька княгиня Рогнеда, коли вiн посватався до неi.

Та хоча Володимир всiм доказував, що нiякий вiн не син рабинi, а мати його, Малуша, була древлянською княгинею, дочкою iхнього великого князя Мала. А батько його – великий Киiвський князь, то який же вiн робичич?..

Але брати його – Ярополк та Олег – як затялися: незаконний ти! І не рiвня нам, хоч мовби ми й брати по батьковi.

Звiдтодi Володимир незлюбив своiх братiв. А тi його теж. Хоч бабця Ольга й забрала сина Малушi до Киева, в батькiв терем.

Мати його, Малуша, залишилася в селi – iй було заборонено й потикатися до Киева.

Того дня (Володимир його добре запам’ятав) хлопчик з матiр’ю грався в крем’яхи. Власне, Малуша вчила сина грати у крем’яхи. Малий Володимирко захоплювався грою, тож швидко ii опанував.

Пiдкинувши вгору камiнець, доки вiн летiв, устигав схопити в жменю крем’яшки, що лежали, i пiдхоплював на льоту той, що падав.

Малуша радо смiялася i хвалила синка: молодець!

Аж тут вигулькнули невiдь-звiдки вершники, i в кожного при боцi двосiчний меч. І конi iхнi баскi хропли змiями-гориничами – в Будутину iх послала княгиня Ольга, щоби забрали ii онука.

Один з них, перехилившись з сiдла, пiдхопив пiд пахви Володимирка, кинув його на сiдло свого коня, i вони зникли так само швидко, як i з’явилися.

А Малуша, отямившись, бiгла й кричала:

«Вернiть менi синочка! Краще мене вiзьмiть!»

«Взяли того, кого нам велено взяти», – не обертаючись гукнув вершник, i вони зникли.

Малуша впала i забилася в риданнях…

Бiльше сина свого вона нiколи не побачить – княгиня Ольга заборонила iй навiть у Киевi з’являтися, а вартi наказала i близько колишню свою ключницю до княжих хоромiв не пiдпускати.