Рогнеда

«Вона виховае з нього робичича, – казала, – а я виховаю з Володимира майбутнього князя».

З Малушею, коли на неi коршаками налетiвши, дружинники вихопили сина, стало творитися щось недоладне. Зрання й до пiзньоi ночi вона никала по околицях села, заглядала пiд кожен кущик та все синочка свого шукала. І скаржилась, що вiн десь плаче.

«Чуете? Це ж мiй синочок плаче… До матiнки своеi хоче, себто до мене. А княгиня Ольга йому лише бабця…»

10

Святослав, iдучи на Дунай, не мiг призначити своiм намiсником у Киевi нi Володимира, нi Олега, який був наймолодшим.

Перший був бастардом, незаконним нащадком, народженим вiд жiнки, яка нiколи не була в шлюбi зi Святославом. І хоч Малуша походила з древлянського князiвського роду, але була в княгинi Ольги ключницею. Володимир, до всього ж, народжений був не в Киевi, а в селi Будутине, куди розгнiвана Ольга зiслала Малушу за ii любов зi Святославом.

До всього Володимир, народжений вiд ключницi, був ще й наймолодшим. А таких намiсниками замiсть себе не ставили, вiддаючи перевагу старшому синовi.

Як би склалася подальша доля юного Володимира, невiдомо. Аж тут його запросили до себе новгородцi.

Малко Любечанин – ймовiрно, можновладець iз Любеча. Уже згадувалась гiпотеза, за якою Малушу вважали князiвною, дочкою древлянського князя Мала, якого було страчено 946 року пiд час придушення Ольгою повстання древлян.

Брат Малушi був найближчим сподвижником Святослава, а це теж вказуе на знатнiсть роду.

А Любеч – нинi селище мiського типу на Чернiгiвщинi.

Розташований на лiвому березi Днiпра, вперше згадуеться в давньоруських лiтописах пiд роком 882-м. Був значним торговим центром i однiею з фортець, яка захищала Киiвську Русь вiд нападiв степових кочовикiв.

«Найiмовiрнiше, Володимир просидiв би у малопочесному в тi роки новгородському князiвському крiслi набагато довше: адже Ярополк i Олег були теж дуже молодi – перший мав на кiлька рокiв бiльше вiд Володимира, а другий був чи не молодшим вiд нього. 972 р. потрапив у влаштовану печенiгами засiдку й загинув iхнiй батько Святослав.

Перед смертю вiн посадив своiм намiсником у Киевi старшого сина Ярополка. Коли батько наклав головою, той, природно, залишився сидiти на киiвському столi. Однак нi Олег, нi Володимир, нi бояри, нi народ зовсiм не бачили в Ярополку справжнього великого князя, яким був видатний воiн та державний дiяч Святослав. Пiд’юджуваний своiми дружинниками, хлопчик Олег перестав визнавати владу старшого брата. 977 р.