Рогнеда

Слава тобi Господи, Володимир, наш князь, ще й устигав займатися справами державними – виходить, йому не зовсiм замакiтрило голову славне жiноцтво! Роки князювання Володимира вченi називають не iнакше, як богатирською добою.

Може, то його жiнки так надихали, що вiн пiдняв Киiвську Русь на небачену висоту? Став вiн Великим, Святим, Рiвноапостольним. Одне слово – Красне Сонечко. І владарював вiн у стольному градi Киевi, добрий для друзiв i грiзний для ворогiв.

І любий жiноцтву.

Другою з-помiж його офiцiйних дружин була Рогнеда (в iсторичних джерелах зустрiчаються й такi варiанти ii iменi: Рогнiда, Рогнедь).

Повне ii iм’я – Рогнеда Рогволодiвна Полоцька.

З краiв вона неблизьких до Киева, родом з Пiвнiчноi Русi.

Так от…

«На Захiднiй Двiнi розташувалося багате мiсто Полоцьк (центр Полоцькоi землi), де правив якийсь князь Рогволод – за однiею з версiй – повелитель варязькоi кровi.

У нього пiдростала дочка – 16-лiтня Рогнеда, що саме, за словами якогось солодкоголосого спiвця, володiла «тiею дивною i чарiвною красою, яка притаманна гiрському струмку, що увiбрав у себе недосяжнiсть i велич вершин та iскрометно й грайливо спадае вниз, утверджуючи життелюбство i вiчний рух особливого мелодiйного звучання струн.

Пiвдень i Пiвнiч, крига i полум’я породили принадне створiння, що приносить неземне щастя манливого очарування… Хто мiг устояти перед чарами такоi дивноi красунi?»

І ще велемовний автор того поетичного опусу додае:

«Легенди розповiдають про десятки знатних чоловiкiв, готових буквально на все, аби лиш заручитися милостивим поглядом юноi i недоступноi, як скеля, дiви.

Якийсь таемничий скандинав Рогдай (потiм вiн з’явиться в пушкiнськiй поемi «Руслан i Людмила») пообiцяв дiвчинi стати на герць iз доброю сотнею дебелих супостатiв, якщо занурена в своi думки чарiвниця дасть йому свою згоду». Але… «Скакав вiн з берегiв Двiни i гордiсть проклинав Рогнеди…»

Красуня необачно вiдмовилась iти за Володимира, тож була взята силомiць.

Еротоман (хворобливо пiдвищена статева збудливiсть, психiчний розлад на еротичному грунтi) при верховнiй владi – це завжди трагедiя для пiдданих i водночас фарс, що закiнчуеться психiчним розладом.

Був такий падишах в Османськiй iмперii[2 - Османська (Оттоманська) iмперiя – офiцiйна назва Туреччини до 1922 року (походить вiд iменi Османа I). Склалася в XV–XVI ст. в результатi турецьких завоювань в Азii, Європi i Африцi. Припинила свое iснування пiсля Першоi свiтовоi вiйни 1914–1918 рр.