Сини змієногої богині

Лисi розповiдають – я в це не вiрю, – що в горах живуть люди з цапиними ногами, а за горами – ще iншi люди, якi по шiсть мiсяцiв сплять. Але я в це не вiрю. Напевне вiдомо, що землi на схiд од лисих людей заселенi iседонами…

А ще вище за них, як розказують iседони, е одноокi люди й грифи, що бережуть золотi скарби. Таке говорять скiфи, а вони перейняли цi оповiдi вiд iседонiв. Щойно вiд скiфiв ми довiдались про це й називаемо iх по-скiфськи аримаспами, бо «арима» по-скiфському значить один, а «спу» – око».

Марко Поло, Плано Карпiнi та Дещиця про одноруких i одноногих людей

Року 1271-го нiкому до того не вiдомий сiмнадцятилiтнiй венецiанець – це вiн пiзнiше, як мандрiвник, прославиться на вiки – Марко Поло разом iз старшими братами Нiкколо i Маффео вiдправиться у небезпечну подорож до далекого i тодi маловiдомого в Європi Китаю. (А втiм, подорож убезпечувалася тим, що трiйця братiв Поло мала золоту дощечку з особистою печаткою хана Хубiлая, охоронну грамоту, що була гарантiею майбутнього успiху.

)

Подорожуючи в Китай, Марко Поло з братами переiхав багато земель i, зрештою, потрапив в Анатолiю,[24 - Анатолiя (в перекладi з грецьк. – схiд) – назва у 20-х роках ХХ ст. всiеi азiатськоi частини Туреччини, що на пiвостровi Мала Азiя.] яку в своiй «Книзi» (1298) назвав, не мудруючи, «Туркоманiею», а ii населення – «туркоманами». Це було в дусi тих часiв – перекручувати назви краiн i нацiональностi людей i подавати iх часом i зовсiм не тими, кими вони були насправдi.

Ця традицiя йшла з прадавнiх часiв, особливо з часiв Геродота, у якого подiбних «Туркоманiй» та «туркоманiв» задосить. Особливо в його розповiдi про Скiфiю та племена й народи, що населяли тi краi. Вiн легко – часом оперуючи чутками, – придумував народам новi назви й нацiональностi. Калiпiдiв («прекраснокiнних»), якi мешкали в пониззi Бугу на пiвнiч вiд Ольвii, названо еллiно-скiфами, хоча такоi нацiональностi нi в тих краях, нi в iнших нiколи не було, а було змiшане населення – еллiни i скiфи. На пiвночi – басейн Прип’ятi та землi сучасноi Пiвденноi Бiлорусi – Геродот поселив якихось неврiв. Цей народ слов’янського свiту, за Геродотом, буцiмто раз на рiк перекидаеться на вовкiв. (Це – вiдгомiн слов’янських вiрувань у вовкулакiв i того, що неври взимку носили вовчi малахаi та одяг з такого хутра.)

За неврами поселено якихось людоiдiв андрофагiв – кочове плем’я, що вiдзначалося найбiльш дикою вдачею – невiдомий нинi народ.