Сини змієногої богині

В iм’я цього й пили кров – це не вважалося тодi дикунством! Але то був раннiй перiод людства, коли зароджувалася його мораль i цивiлiзацiя, а кров людини – що, як вiдомо, не е водицею, – п’ють i сьогоднi. І п’ють ii гай-гай якi освiченi й глибоко цивiлiзованi – в порiвняннi зi скiфами, нецивiлiзованими i неосвiченими!

А щодо дiвчат, то вони й справдi не виходили замiж доти, доки не вбивали трьох ворогiв (а ворогiв у тi часи вистачало!), але не так скiфськi мадонни, як сарматськi. (Сармати – сусiди й близькi родичi скiфiв.

Про це я вже якось писав у повiстi «Нiч любовi на засiяному полi».) Але такi були часи, коли не тiльки чоловiки не розлучалися зi зброею, а й жiнки змушенi були вчитися нею володiти, вмiти постояти за себе чи за своiх дiтей…

І голови вбитих – бувало й так, – приносили вождю, аби отримати за них винагороду – здебiльшого почесну чашу вина в присутностi родакiв – це була велика честь, про таких героiв складали пiснi, iх прославляли! І тодi це не вважалося варварством i дикунством – не варт нинiшнi моральнi принципи тулити до давнiх народiв i на цiй пiдставi iх у чомусь звинувачувати!

Що ж до кривавоi помсти, то вона – кровна помста – iснувала ще в родовому суспiльствi – як вiдплата за вбивство свого.

І скiфи тут не були винятком. Та й не могли бути. Зобов’язання переслiдувати убивцю i його родичiв при потребi було чи не священним – навiть у грекiв! Тож i переслiдували родичiв аж до дiтей двоюрiдних братiв! Убивця нiде не мiг сховатися, а якщо й ховався так, що його не знаходили, то вбивали його близьких, а кровна помста неодмiнно здiйснювалася. Ба й сьогоднi (Кавказ, хоча б та ж Чечня) iснуе iнститут кровноi помсти – то затухаючи в певнi перiоди, то знову спалахуючи, i викорiнити його ще жоднiй владi не вдавалося. Тож вiд помсти й сьогоднi часто вигибають цiлi роди!

Приносили скiфи в жертву своему кривавому боговi вiйни Аресу людськi жертви – полонених. Це було у всiх тодiшнiх народiв i не вважалося аморальним. Та й моральнi засади тодi були дещо iншими, принаймнi не збiгалися з нашими, теперiшнiми.

І нарештi, останне: Русь приймала християнство – ще раз нагадаемо – не заради того, аби позбутися чужого лиха, що на той час уже кануло в безвiсть.

Як вiдомо, царськi скiфи, якi вважали себе «найкращими», «власне скiфами», решту племен Скiфii називали «пiдвладними», своiми «рабами». Але не в прямому значеннi, просто племена тi мали щороку сплачувати «справжнiм» скiфам данину. Вiдмова вiд плати – вiйна.