Сини змієногої богині

Можнi та багатi викуплялися за торбу золота i поверталися додому…

Про що кричать глинянi таблички

А затiяв я мову-розмову не для того, аби з кимось полемiзувати i тим бiльше захищати скiфiв вiд звинувачень в людохватствi, нi… І ось чому. По-перше, скiфи таки були нещадимими (в крайньому разi, не вiдзначалися лагiднiстю та милосердям до ворогiв чи рабiв), тут, як кажуть, нi вiдняти, нi додати. (Втiм, iхня жорстокiсть, це з нашоi точки зору й моралi жорстокiсть, у iхньому розумiннi це була молодецька звага.

) А по-друге, вони не потребують захисту… Тим бiльше у тi часи – як i ранiше чи пiзнiше – всi народи i племена були деспотичними, i гнобительство у них було нормою. Особливо на Сходi, в Азii, де жорстокiсть просто не знала анiяких меж.

Хоча б у тiй же Ассирii, стародавнiй рабовласницькiй державi, що iснувала на пiвночi Месопотамii i яку ходили воювати скiфи.

Збереглися барельефи, на яких зображено, як iде пiдрахунок вiдрубаних голiв. Текст вiд iменi ассирiйського царя Тиглатпаласара Першого гласить:

«Як буря, кинувсь я на ворогiв.

Я наповнив iхнiми трупами гiрськi яри. Я вiдрiзав iм голови. Я руйнував стiни iхнiх мiст. Я захоплював рабiв, майно, нелiченi скарби… Мiста iхнi я вiддавав полум’ю, я iх руйнував, я обернув iх на купи руiн…» І таких текстiв на глиняних табличках збереглося сотнi й сотнi.

Все це було тодi нормою. Правилами – даруйте за парадокс – хорошого тону, зразком, яким треба бути завойовником.

І – вiдрубанi голови, голови, голови… Довговолосi, бородатi.

Писець акуратно й дiловито пiдраховуе i записуе iх, щоб потiм повiдомити царевi хто з його пiдданих i скiльки вiдрубав голiв i, отже, скiлькох перемiг ворогiв. А тому такого треба нагородити. Все буденно, узвичаено…

Ось на iншому барельефi конають полоняники, рядами посадженi на гострi палi…

Ось ще на одному – барельеф, як вiдомо, кам’яний – вiчний документ: ассирiйський цар Саргон гостряком списа власноручно виколюе полоняникам, якi стоять перед ним на колiнах, очi – теж звична тодi справа!

Ось ассирiйцi, поприв’язувавши за руки й ноги розпластаних на землi бранцiв, живцем здирають з них шкiру – спокiйно-дiловито… Буденна робота.

Ось у каменi навiчно закарбованi хвастощi царя Ашурбанiпала:

«…Нiби натиск лютоi бурi, я покорив краiну Елама в цiлому. Я вiдрубував голови, вiдрубав голову Теумману, iхньому гордовитому царевi.