Сини змієногої богині

Нiчнi гостi розчарувалися i вже збиралися було покинути гробницю, як тут один з них загледiв пiд ногами золоту бляшку, що застряла в щiлинi долiвки – так мiцно, що грабiжник не мiг ii виколупати. Тодi всi гуртом – не пропадати ж бляшцi! – ломами пiдважили i вивернули плиту. Коли плита впала, грабiжники ахнули – перед ними була криiвка, повна золотих речей.

Розказуючи, Бавро вмовк i винувато опустив голову.

– Ну, далi!.. – завжди ввiчливий i чемний Дюбрюкс не втримався i схопив грека за грудки. – Говори, що було далi.

Що зберiгалося в тайнику? Говори, я прошу тебе, благаю… Ти пам’ятаеш?…

Так, вiдповiв грек, вiн пам’ятае. Зверху на купi золотих речей лежала важка золота гривна для шиi, на ii кiнцях були золотi голiвки левiв. Дуже гарнi, додав грек i зiтхнув. Пан наглядач соляних озер сам розумiе, що та гривна викликала чималу суперечку серед грабiжникiв. За неi одночасно схопилося трое. Кожний тягнув гривну до себе й кричав, що вiн перший ii схопив. Грабiжники лаялись, виривали один в одного гривну, аж доки хтось не вигукнув:

– Давайте ii розрубаемо на три частини, i дiлу кiнець!

Грек знову зiтхнув i вмовк.

– Ну?! – термосив його Дюбрюкс. – Що ви зробили з гривною?

– Сокирою розрубали на три частини…

Дюбрюкс мав таке вiдчуття, наче щойно його самого розрубали сокирою. Задивляючись у чорнi блискучi очi грека, запитав:

– Ти теж був серед тих шести грабiжникiв?

Бавро помовчав якусь хвилину, а тодi ствердно кивнув головою i дивився на Дюбрюкса вiдданими i наче аж невинними очима – великими i печально-нiжними.

– Що тобi дiсталося? – термосив його Дюбрюкс. – Говори, не бiйся. Хiба я тебе хоч коли-небудь зобижав?

Бавро згадав, як колись виручив його Дюбрюкс, котрий був тодi начальником митницi. Вiн спiймав грека з контрабандою, але пожалiв – у Бавро була купа чорноголовоi дiтлашнi – i вiдпустив. Бавро, потупцявшись, зiзнався, що йому дiсталася голова лева з частиною гривни i золота бляшка у виглядi оленя…

Невдовзi в Керчi заговорили, що на базарi продаються золотi речi.

Дюбрюкс ходив на базар i дещо справдi бачив у перекупникiв, зокрема золоту обкладку горита i бляшки, але викупити iх не мав за що. Тому вмовляв i вмовляв Бавро повернути бляшку i голову лева. Зрештою, той погодився. Бляшка й справдi була у виглядi оленя, що лежав, пiдiгнувши ноги. На його тулубi були зображенi лев, грифон i заець. Пiд шиею в оленя лежав собака. Вага бляшки була 266 грамiв. Дюбрюкс був радий, що хоч одну таку коштовну рiч вдалося врятувати.