Сини змієногої богині

А всього, i то через багато рокiв, пощастить скупити в перекупникiв вiсiмнадцять золотих бляшок з Куль-Оби, але то була мiзерна частина з пограбованих скарбiв. Шедеври були знищенi, iх грабiжники переплавили в золотi бруски i продали на чорному ринку.

Невдовзi чутки про пограбування золотого кургану дiйшли до iмператора Миколи І. Його величнiсть страшенно розгнiвався. Ще б пак! У нього з-пiд носа украли золото. Охолонувши, монарх розпорядився видати греку Бавро 1200 карбованцiв за повернутого золотого оленя.

Сума чимала. Оголосили, що тому, хто поверне скарби з Куль-Оби, будуть також виплаченi великi суми. Але на iмператорський гачок нiхто не клюнув.

Пiсля пограбування Куль-Оби Дюбрюкс довго хворiв, але Стемпковський умовив його «ще поритися в курганi». Градоначальник видав наказ про охорону гробницi. Вдень бiля входу стояв караул, а вночi курган охороняв кiнний патруль. Але така варта вже була зайвою, бiльше скарбiв у курганi не було. Проте кожноi ночi все новi й новi грабiжники проникали у гробницю (i це попри ii охорону!), аж доки однiеi ночi не завалилася пiвнiчна стiна.

Двох грабiжникiв ледь живих витягли з-пiд обвалу i вiдправили до в’язницi. Роботи по розкопках було припинено, як гробниця остаточно завалилась…

Дюбрюкс бiльше нiчого не розкопував. І навiть вже не займався археологiею. Сили залишали старого доглядача соляних озер, хвороби, з якими вiн ранiше якось ще боровся, тепер прикували його до лiжка. Вже немiчною рукою написав вiн звiт про своi розкопки Куль-Оби i передав його Стемпковському.

Градоначальник лишився задоволений звiтом, на його основi написав свiй звiт i послав у Петербург до царя. Дюбрюкса не згадав жодним словом, немов i не було в Керчi старого археолога, вiдкривача Куль-Оби.

Про Дюбрюкса всi забули. До нього нiхто не приходив, його не згадували, i старий археолог тихо догоряв, усiма покинутий i забутий. Інодi, правда, до нього навiдувався грек Бавро i довго мовчки сидiв бiля його лiжка та час од часу скрушно похитував великою патлатою головою…

– Ех, ви… грабiжники… – говорив Дюбрюкс без гнiву, а просто так (гнiватись уже не було сили).

 – Для чого ви обiкрали Куль-Обу? Такi шедеври переплавити на мерзенне золото!

Грек винувато бликав великими i блискучими чорними очима, завжди печально-нiжними, зiтхав i йшов, лишивши Дюбрюксу трохи сушеноi риби…

Поволi спливали мiсяцi, надiйшла зима. З кожним днем Дюбрюкс почувався все гiрше й гiрше.