Сини змієногої богині

До хвороби приеднався холод, i старий археолог тремтiв пiд благенькою ковдрою вдень i вночi… Коли вiдпускало, зводився, ходив по кiмнатах, вкотре оглядаючи свiй музей, зрiдка вибирався у двiр, стояв бiля могильних плит царiв Боспору.

«Скоро й надi мною ляже така плита», – думав… Археологiя… Вона дарувала йому багато щасливих днiв, хвилювання, знахiдки, радiсть пошукiв… То, виходить, жив недарма i радiсть першовiдкривача завжди з ним. Це единий його скарб, i його в старого нiхто не вiдбере.

Одного разу до нього дiйшли чутки, що градоначальник Стемпковський послав свого чиновника Дамiана Карейшу в Петербург до царя.

Карейша повiз царевi всi золотi речi, котрi Дюбрюкс розкопав у Куль-Обi. Казали, що Микола І милостиво зустрiв Карейшу, лишився задоволений куль-обськими знахiдками i велiв виставити iх у своему iмператорському Ермiтажi.

– Нарештi, в мене е те, чого не мае жоден европейський монарх! – буцiмто вигукнув iмператор, розглядаючи золотi шедеври скiфiв.

Доти нiкому не вiдомий чиновник дев’ятого класу Дамiан Карейша враз злетiв угору.

Імператор пожалував йому дiамантовий перстень – «за участие в отыскании большей части тех вещей». Газети навперебiй писали про Куль-Обу, про його золотi шедеври, що прикрасили iмператорський Ермiтаж, на всi лади розхвалювали Карейшу – як героя, котрий знайшов i розкопав золотий курган. Про Дюбрюкса ж у тих статтях i звiтах не згадувалося жодним словом.

З шиком повернувся Карейша з Петербурга. Всi говорили, що цар доручив йому i Стемпковському вести подальшi розкопки, шукати «подобные куль-обским древностям в гробницах» i видiлив для цього двi тисячi карбованцiв.

У мiстi було врочисто вiдкрито Керченський музей старовини. Директором призначили одеського археолога Бларамбера, того самого Бларамбера, котрий колись обiкрав Дюбрюкса i видав його плани давнiх городищ за своi. Ставши директором Керченського музею, Бларамбер i далi жив в Одесi, де вiн теж завiдував музеем. Дюбрюкс i це пережив. Бiльше того, спираючись на цiпок, сходив до музею i написав заповiт: «Я, Павло Дюбрюкс, добровiльно дарую Керченському музею старовини всi своi зiбранi речi, котрi тимчасово знаходяться в моiй квартирi i були колись подарованi менi iмператором Олександром Першим».

Помер вiн у повному забуттi, нiкому не потрiбний, усiма зневажений i обiкрадений, – яка несправедливiсть!

Минуло сорок п’ять рокiв пiсля його смертi, а чутки про скарби Куль-Оби все ще ходили серед люду.