Сини змієногої богині

Свiтова держава створюеться панiвною меншiстю внаслiдок ii неспроможностi побороти внутрiшнiй розкол суспiльства i керувати ним органiчно, без насильства. Всi цi внутрiшнi негаразди за кiлькасот рокiв руйнують свiтову державу, з якою вмирае i цивiлiзацiя. Заключним акордом в ii iснуваннi е навала зовнiшнього пролетарiату (варварських племен) на руiни свiтовоi держави. Варвари, за А. Тойнбi, виконують роль стерв’ятникiв на тiлi мертвоi цивiлiзацii. Нерiдко, успадкувавши ii надбання (перш за все ii свiтову релiгiю), вони започатковують нову, похiдну вiд попередньоi дочiрню цивiлiзацiю.

Тойнбi вважае, що в наш час продовжують iснувати шiсть цивiлiзацiй: захiднохристиянська, православноруська, китайська, японо-корейська, iндiйська та iсламська. П’ять останнiх проминули фазу своiх свiтових держав i знаходяться в стадii згасання.

Це свiтовi цивiлiзацii, а що вже говорити про окремi нацii, народи й народностi. Вони можуть мати (i деякi з них вже мають) надмогильний камiнь з двома датами: рiк народження такий-то, рiк смертi – такий-то… На мовi енциклопедiй та довiдковоi лiтератури це звучить так:

«Скiфи – загальна назва племен…, що жили у VII ст.

до н. е. – ІІІ ст. н. е. у Пiвнiчному Причорномор’i…»

Монгольськi хани – завойовники, якi володiли величезними багатствами, вважали, що для перемоги i утвердження себе у свiтi на вiки i тисячолiття досить лише мати хорошу зброю, лютих воiнiв, непереможну армiю – i свiт, як кажуть, в кишенi.

Все було й у скiфiв: хороша зброя – найкраща на тi часи! – лютi воiни, якi не знали страху смертi, непереможне загалом вiйсько, але це не зарадило, iхня Скiфiя зникла, забравши i iх самих.

Зникли й автори доктрини, хани i iхня татаро-монгольська iмперiя, звана ще Золотою Ордою. Всього лише через кiлька десятилiть iхня iмперiя затрiщала по швах: знать була розбещена багатством, окремi князi боролися за мiстечковi суверенiтети (власне, улусовi), бiдняки жили в злиднях, надголодь.

Кращi пастiвники збiднiли, а робiтникiв, здатних щодня й щодня трудитися у потi чола свого, стало мало – iмперiя монголiв розпалася. А що говорити про скiфiв, якi всього лише спромоглися створити не досить злютоване полiтичне об’еднання, хоч i гадали попервах: досить зброi, лютих воiнiв, численну армiю i – перемога.

Перемога була, але – тимчасова, потiм – пiррова…

І народу – цiлого народу! – немае. Був i щез вiд малого до старого.