Сини змієногої богині

Сини змiеногоi богинi

Валентин Л. Чемерис

Історiя Украiни в романах

Що може бути цiкавiшим за ii величнiсть iсторiю? Тiльки iсторiя, про яку розповiдають небайдуже та неупереджено. Саме так, як це робить Валентин Чемерис (нар. 1936 р.) – вiдомий украiнський письменник, автор iсторичних та фантастичних романiв i оповiдань, лауреат багатьох лiтературних премiй. У видавництвi «Фолiо» вийшли друком його романи «Смерть Атея», «Фортеця на Борисфенi», «ольвiя», «Генерали Імперii», «ордер на любов», «ярославна», «Вашi пальцi пахнуть ладаном…», «Трагедiя гетьмана Мазепи», «Марина – цариця московська».

«Сини змiеногоi богинi» – роман-есей, що складаеться з власне роману та кiлькох повiстей з однiею головною героiнею – Скiфiею, загадковою i таемничою краiною вершникiв з луками, тiею Скiфiею, яка у VII столiттi до н. е. пiд дзвiн мечiв i спiви стрiл з’явилася на пiвденних теренах Украiни. Легендарна i реальна, повна слави i звитяги, знана нам i незнана, Скiфiя воiнiв i хлiборобiв, царiв i вождiв, чаклунiв i знахарiв, войовничих амазонок i жриць, земля героiв (Іданфiрс, Атей, Скiлур) i майстрiв неперевершених шедеврiв, що й нинi дивують i вражають людство…

Валентин Лукич Чемерис

Сини змiеногоi богинi

Роман-есей

Пiдеш ти у мандрiвку столiть

З мого духа печаттю.

    І. Франко

Серед усiх вiдомих нам народiв лише скiфи володiють одним, проте найважливiшим для людського життя мистецтвом. Воно полягае у тому, що жодному з ворогiв, котрий напав на iхню краiну, вони не дають урятуватися.

Нiхто не може iх наздогнати, якщо тiльки вони самi цього не захочуть. Адже у скiфiв немае нi мiст, нi укрiплень, i своi житла вони возять iз собою. Всi вони – кiннi стрiльцi з лукiв i промишляють не землеробством, а скотарством: iхне житло – кибитки… Їм сприяе iхня земля i допомагають рiчки. Краiна скiфiв – це багата на траву i добре зрошувана рiвнина…

    Геродот iз Галiкарнаса. «Історiя», книга четверта «Мельпомена», звана ще iнодi «Скiфiею Геродота»

* * *

Коров’як на могилi i тирса.

Над могилами небо як дзвiн.

Щирим золотом степ цей свiтився,

Казанами i чашами цвiв.

Здавна тут не любили халтури

Нi в пророцтвах, нi в справах земних.

Мчали степом пiдпаленi хури

З брехунами-жерцями на них.

Тут кипiла кривава робота,

Коли обрiй вiйною горiв.

І на горло карала голота

За пiдступнiсть i зраду царiв.

Вiдгуло, вiдпалало нестерпно.

Тiльки золото сонцем сiя.