Тарас Шевченко: сто днів кохання

Просто подивиться на неi захоплено, а вона вiдповiсть йому усмiхненим поглядом променистих очей – i весь день Тарас не працюе, а наче на крилах лiтае.

Правда, матiнка, аж надто зiроока, все завбачала.

– Та-ара-асе, – там чи там чув вiн ii голос, бо попадя була така, що хоч i там, де ii не сiй, вона вродить. – Ти знову витрiщився на дiвку? Ану до працi! Ач, попова дочка припала йому до шмиги. Прудкий який! Це, як кажуть, квас та не для вас! Чи може ти забув, хто ти? Наймит! Так i шукай собi наймичку, а до попiвни тобi зась!

Хоча би де потiм Тараса носило – у Варшавi, в Петербурзi, у солдатчинi за Аралом, вiн нi-нi та й згадував подружку своiх хлоп’ячих лiт.

І снилась йому Феодосiя, i навiть увi снi давала згоду за нього вийти.

– Тарасику, я буду тебе чекати, – це як пан Енгельгардт забрав його в козачки. – Чекатиму, чека-атиму-у…

Господи, скiльки звiдтодi часу збiгло, а Феодосiя його чекала.

Друзi постiйно клопоталися про засланого за Арал поета i, врештi-решт, по смертi Миколи I йому було даровано волю, а 10 лютого 1858 року Шевченко отримав дозвiл на в’iзд до Петербурга.

Але з тим, щоб вiн «був пiдданий тут суворому полiцiйному нагляду i щоб начальство Академii мало належний нагляд, щоб вiн не обертав на зло свiй талант».

10 березня поет був уже в Москвi – у друга свого, знаменитого актора М. Щепкiна. Щодня було багато зустрiчей зi старими й новими друзями, всi вiтали Шевченка з поверненням на волю.

27 березня 1858 року вчорашнiй рядовий солдат прибув до Петербурга.

Там його з теплою увагою i пошаною приймають у лiтературних салонах, вiн – постiйний учасник мистецьких вечорiв, де користуеться особливим успiхом. Його так гаряче вiтали, так щиро i радiсно, що Тарас Григорович якось зiзнався: «Боюсь, як би менi не стати модною фiгурою в Пiтерi».

Тодi ж Академiя мистецтв надала йому невелику двоповерхову майстерню, де поет i мешкав i займався гравiруванням (мiж iншим, у цiй галузi вiн досяг чималих успiхiв, ставши чи не новатором).

З ним охоче знайомляться видатнi люди, пiдтримують його в усьому.

Його поезii нелегально поширюються в рукописах, iм’я переслiдуваного поета стае вiдомим i за межами iмперii. У Лейпцигу на початку 1859 року виходить збiрка «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко», у якiй вперше пiд назвою «Думка» було опублiковано «Заповiт».

Нарештi, наприкiнцi травня 1859 року поет пiсля довгих клопотiв одержуе дозвiл виiхати в Украiну. Але таемна полiцiя i тут не полишае свого нагляду.