Тарас Шевченко: сто днів кохання

Ми заберемо тебе на свою планету у володiннях Сирiуса, що зветься Щаслива.

– Ща-слива, – одним подихом повторив Тарас. – Невже у свiтi бiлому чи на небесах ще е десь щастя?

– Є, Тарасику, е. На нашiй планетi, тому вона i зветься так незвично для вас – Щаслива. Для людей вона й справдi щаслива. А поетiв ми забираемо до себе в першу чергу – щоби вони щасливо творили на нашiй Щасливiй планетi пiд промiнням Сирiуса.[4 - Сирiус – 1,46 вiзуальноi зоряноi величини, найяскравiша зоря в сузiр’i Великого Пса i всього зоряного неба.

Їi свiтнiсть у 28 разiв перевищуе свiтнiсть Сонця.]

Тарас чомусь не здивувався почутому i навiть не зрадiв, що нарештi вiн буде щасливим на Щасливiй планетi якогось там Сирiуса, а лише, зiтхнувши, сказав дiвчинi-зiроньцi з такими променистими очима:

– Якщо поет не страждае в цьому свiтi, не вболiвае за щось йому дороге i важливе, то його поезiя нiкого не хвилюватиме. Та й потiм… Ви мене заберете на свою Щасливу планету в промiннi Сирiуса, але я не буду у вас щасливим, знаючи, що моя Украiна i далi залишаеться зневаженою, розтерзаною i приниженою та пiдневiльною в царськiй iмперii.

А без Украiни я не буду щасливим. Навiть на вашiй Щасливiй планетi. Та й поетом без батькiвщини я теж не буду. Якщо батькiвщина потерпае в пеклi, поет не може розкошувати в раю i цвiрiнчати про якесь там щастя.

Десь лунко запiяли пiвнi.

Свiтало. А пiвнi пiяли й пiяли, начеб на далекiй звiдси Украiнi.

Вiн здригнувся, i вiдразу ж зникло те дiвча-зiронька, а Тарас нiяк не мiг збагнути: що то було? Сон химерний чи яв справжня? Як i сама дiвчина зi Щасливоi планети. Мара, наслання? Чи – фата-моргана? Яскраво-осяйна зоря, ледь зеленкувата, заливала казковим сяйвом його вiконце пiд горищем Академii мистецтв, де минали його днi та безсоннi ночi… «Мабуть, то менi приверзлося», – подумав вiн i тихо-тихо заспiвав – для себе, для своеi душi:

Ой зiйди, зiйди, зiронько вечiрняя,

Ой вийди, вийди, дiвчино моя вiрная…

А високо в ранковому пiднебессi так само яскраво сяяв Сирiус, бiля якого – диво з див! – була планета Щастя.

Дивом iз див була для поета i рiдна Украiна – поневолена чужим царем, безправна, позбавлена i волi, i навiть свого iменi – ii велено було звати якоюсь там Малоросiею, – вона все одно була прекрасна, адже нiчого прекраснiшого за рiдну батькiвщину у свiтi бiлому немае.

У 1847 р.