Тарас Шевченко: сто днів кохання

Тарновську, з якою хрестив дитину в дяка i завжди ii потiм називав “дорога кумася”».

    В. В. Тарновський

Було в Тараса Шевченка у тi часи ще одне захоплення, що подарувало йому сюжет для вiрша iз загадковою присвятою:

    «Н. Т.».

…Тарновськi – украiнський помiщицький рiд, його члени були власниками чималих земельних володiнь у Чернiгiвськiй, Полтавськiй i Киiвськiй губернiях у XVIII – на початку XX столiття.

Походили з козацькоi старшини.

Василь Васильович (старший) Тарновський (1810–1866) закiнчив Московський унiверситет, був знайомий з М.

Гоголем, Т. Шевченком. Вiн автор праць «Юридичний побут Украiни», «Про дiяльнiсть сiмейств в Малоросii». Василь Васильович Тарновський-молодший (1837–1899), син Василя Васильовича Тарновського-старшого, закiнчив Киiвський унiверситет. Листувався з Т. Шевченком. В його маетку в Качанiвцi[6 - Качанiвка – селище Ічнянського району Чернiгiвськоi областi. Палацово-парковий ансамбль – маеток Рум’янцева-Задунайського, згодом Тарновських. У Качанiвцi дiяла майстерня крiпацьких вишивальниць. У XIX ст. в маетку бували М. Гоголь, Т. Шевченко, В. Штернберг (написав тут картину «В Качанiвцi у Тарновських» i пейзажi). М. Глiнка написав тут романси «Гуде вiтер вельми в полi», «Не щебечи, соловейку» й першi частини опери «Руслан i Людмила». І. Репiн починав тут роботу над картинами «Запорожцi» та «Вечорницi». Пiсля смертi Т. Шевченка в Качанiвцi в його пам’ять насипано високу могилу, в якiй 1893 року поховано товариша поета – Г. Честахiвського. Було зiбрано багато пам’яток украiнськоi старовини, рiзних колекцiй, а також численнi особистi речi i документи, пов’язанi з життям i творчiстю Шевченка. Згодом цi матерiали передано до Чернiгiвського iсторичного музею. Нинi Качанiвка – клiматичний лiсовий курорт.] не раз гостювали Марко Вовчок, І. Репiн, М. Ге та iншi дiячi украiнськоi та росiйськоi культур, вiн збирав колекцiю старожитностей (нинi зберiгаеться в Чернiгiвському iсторичному музеi), рукописну та художню спадщину Т. Г. Шевченка, залишив спогади про Кобзаря, у яких i вiдкрив таемницю загадковоi присвяти «Н. Т.» у вiршi, що починався рядком «Великомученице кумо!». Вперше вони були опублiкованi в журналi «Киевская старина» (№ 2, 1897).

«Порой самые ничтожные факты из жизни людей, известных в литературе или науке, представляют интерес. В силу этого соображения мы и решились в данной заметке поделиться имеющимися мелочными фактами, касающимися Т. Г.