Тарас Шевченко: сто днів кохання

Та й скiльки того життя в чоловiка, щоби таку красу гавити…»

У серпнi 1859 року Шевченко нарештi отримав довгоочiкуванi грошi, що прийшли йому за малярськi роботи, до дрiбниць розрахувався з молодицею, не забувши жодноi послуги, обдарував наймичок i особливо щедро, як казав, «дурну Оришку», бо не вмiе грошей утаiти. І додавав: «У жiнки бiльше серця, нiж розуму… Менi б отаку, багату серцем молодичку, жив би я з нею, як у раю…»

Запитував Оришку, яка вiд того й геть губилася:

– А, може, пiдеш за мене, молодичко, га? Заберу тебе до Петербурга, та й будемо жити на Васильевському островi.

Я картини малюватиму та вiршi писатиму, а ти… Ти мене годуватимеш, ну i не забуватимеш любити…

Коли дiзнався, що в Оришки е чоловiк i що вiн кудись подався на заробiтки й ось-ось повернеться, горював щиро – так йому подобалася «молода-молодiсiнька молодичка».

Коли прощався, залишаючи гостинну Прiорку, принiс господинi та дiтям 15 фунтiв солодощiв – «щоб вони iли та не кашляли». Оришцi теж цiлу купу солодощiв надарував – «це крiм мого серця, – додав, – що ти його полонила…»

Оришка пустила сльозу.

– І де ти був ранiше, добрий Тарасе, як я одинакувала…

– А я й нинi одинакую, – зiтхнув. – Мабуть, така менi випала доля.

Як його проводжали, куховарка Федора казала: «Наче камiння навалилося на серце, коли поiхав дядько».

Оришка ж, згадуючи Шевченка, ще довго казатиме: «Приiхав Тарас до нас – i наче ясне сонечко зiйшло, а поiхав i наче те сонечко за хмару зайшло…»

А Шевченко теж довго згадуватиме Приорку та короткочасне свое життя в будинку номер 5 (там нинi меморiальна дошка) – як гарно йому там жилося… Якi там люди!.

. А дiти!.. А Оришка… Оришку найдовше згадував, бо про таку жiнку все життя мрiяв. А вона – не дiсталася йому.

…Та целомудрiе хранила, та страх боялася грiха

«Дорога кумася»

«Тарас Григорович Шевченко, мандруючи Киiвською губернiею в 1845 р., заiхав у Потоки,[5 - За енциклопедичним словником Брокгауза i Ефрона, Потоки – село в Киiвськiй губернii Канiвського повiту – за 30 верст вiд Канева.

Нинi входить до Миронiвського району Киiвськоi областi. Населення за переписом 2001 року – 1106 осiб. Засноване у 1500 роцi.] Киiвськоi губ., в маеток В. В. Тарновського, який, чувши про нього, адже Шевченко на той час встиг здобути велику славу, дуже зрадiв йому, познайомив його iз своею сiм’ею i просив залишитися на якийсь час погостювати. Тарас Григорович звичайно ж погодився. Полюбив мешканцiв Потiк, особливо ж сестру власника Н. В.