Тарас Шевченко: сто днів кохання

) майже нiчого не збереглося в iсторii, за винятком хiба того, що пiд час перебування Шевченка в Потоках в його честь було влаштовано iлюмiнацiю в саду: на верхiвцi великоi берези прикрiпили його вензель, власник Поток навiть склав вiршi, кожний куплет яких закiнчувався словами, що iх часто повторювала – як наспiвувала – Надiя Василiвна:

Серед нас, серед нас

Добрий Тарас…

Мемуарист згадуе, що улюбленим заняттям Тараса Григоровича в Потоках було катання на паромику на великому ставку, «в теплые летние вечера, при заходящем солнце, сопровождавшееся всегда пением народных украинских песен».

І особливо його улюбленоi пiснi «Ой зiйди, зiйди, зiронько вечiрняя…» І мемуарист згадуе, що, проживаючи в Потоках, Тарас Григорович багато дарував своiй «кумасi» вiршiв.

З дорогою кумасею вiн охоче i часто гуляв вечорами серед розкiшноi природи Потокiв… У метричнiй книзi Киiвськоi духовноi консисторii, де рееструвалося новонароджене маля, вони записанi як його хрещенi батьки: Т. Г. Шевченко (кум) – художник С.

-Петербурзькоi Академii мистецтв, i Н. В. Тарновська – «девица и дочь титулярного советника».

Надiя Василiвна, сестра господаря Потокiв, була не лише доброю кумасею, вона чи не з першоi митi знайомства припала Шевченку до душi й серця. Маленька, гарненька, в мiру повненька, з визрiлими i вже звабливими формами молодого дiвочого тiла; смiхотлива й веселоока, з рожевими губками бантиком.

– Величайте мене, любий куме, просто Надiйкою, – запропонувала Шевченковi. – А я вас зватиму кумом – от ми вже й нiби породичалися.

Вона полюбляла смiятись, i це в неi виходило вабно, з нею i Шевченку було хороше й весело, тож здавалося, що вiн знае свою кумасю давним-давно. Вiдчував, що… закохуеться в Надiйку. Якщо вже не закохався. Тож не став гаяти часу. Одного мiсячного надвечiр’я (ще тiльки звечорiло, а в небi над Потоками завис мiсяць уповнi, правда, ще блiдий, але мiрою того, як темнiло, наливався жовтим сяйвом), поет зважився, як кажуть, «дати волю рукам».

Кума легко, в’юнкою ласкою вислизнула з його обiймiв, зарожевiла i сказала вiдверто i прямо:

– Облиште, куме.

Я – дiвиця, яка не крутить любов з першим встрiчним, i навiть з такими знаменитими, як ви, Тарасе Григоровичу. Я вiддамся лише тому, i в того обiймах утоплюся, кого покохаю i з ким вiзьму шлюб. Тож усе буде лише по шлюбi, в першу шлюбну нiч. Як i в наступнi – я на любов щедра.

У Шевченка – не звик до такоi вiдвертостi – й руки опустилися.

– Вибачайте, кумасю…

– Вибачаю, куме.