Тарас Шевченко: сто днів кохання

Хоча… Ще довго вiн не мiг забути, як вона легко, в’юнкою ласкою вислизнула з його обiймiв, зарожевiла i, поправляючи кохтину на пишненьких груденятах, сказала вiдверто i прямо:

– Облиште, куме. Я – дiвиця…

Не погодитися з ii словами вiн не мiг i зiтхнув чи не з жалем. І навiть пошкодував, що не з ним вона проведе своi нiченьки шлюбнi i не йому вiддасться… Який жаль… А раптом… Раптом це його щастя, а вiн так легковажно вiдштовхнув його вiд себе… Та що тепер. Пiсля бiйки руками не махають. Бiльше йому не судитиметься побувати в Потоках.

А ось у маетку Тарновських у Качанiвцi вiн ще побувае (потай, щоправда, зiтхне, що там не виявиться його «дорогоi кумасi» з Поток). Але думатиме про неi. І на прохання написати що-небудь на згадку про його вiдвiдини Качанiвки Тарас Григорович, попросивши альбом, напише в ньому всього лише два рядки:

І стежечка, де ти ходила,

Колючим терном поросла…

Перевiрки часом його тодiшне кохання не витримало. Та й обзаводитись жiнкою вiн тодi теж ще не збирався, хотiлося ще i ще погуляти та спiзнати побiльше крадених – а вiдтак i солодких – любощiв.

Але до краденоi любовi «дорога кумася» була не готова. Ну що ж, хай буде вона щаслива!

А його чекають iншi жiночки… Тодi наче й справдi вiдчував, що попереду його чекае найсерйознiше, найзначнiше кохання, коли вiн ледь не побрався з любою Варварою…

Частина друга

Я любила Шевченка

…У Шевченка виникла думка купити садибу над Днiпром. Вiн навiть вибрав мальовниче мiсце пiд Каневом, бажаючи поселитися там з коханою жiнкою, про яку вiн так сильно мрiяв в останнi роки свого життя.

Мрiям цим, на жаль, так i не судилося збутися… Будучи натурою чуттевою i емоцiйною, Шевченко, як i кожний поет, закохувався часто. Але щастя сiмейного життя вiн так i не спiзнав. Дворянки i княжни, якi обдаровували його своею близькiстю, не спiшили ввiрити поету свою долю. Про любовнi почуття Шевченка бiографи пишуть дуже мало, придiляючи бiльше уваги його творчостi. Але в життi поета було чимало муз, що надихали його, дарували йому радiсть i навiювали смуток, якi любили його i були любимi ним самим. Однiею з них була княжна Варвара Репнiна, якiй поет присвятив такi рядки:

Меня бессмертными крылами

И тихоструйными речами

Мечты о рае пробудил…

    «100 знаменитых людей Украины» (Харьков: Фолио, 2004)

Із записок таемного наглядача за Шевченком

Це – Селецький Петро Дмитрович, помiщик, власник села Малютинцi Пирятинського повiту Полтавськоi губернii.