Тарас Шевченко: сто днів кохання

Тарас Шевченко: сто днiв кохання

Валентин Лукич Чемерис

Історiя Украiни в романах

Жiнок у життi Тараса Шевченка вистачало, ось тiльки щастя вони йому так i не дали: Оксанка, Феодосiя, Дуня, Амалiя, Анна, Варвара, Агата, Катруся, Марiя, Харита, Ликера – це лише тi, чиi iмена iсторiя зберегла.

Вiн майже до кожноi сватався свого часу – сватався з надiею створити сiм’ю, народити дiтей, жити в хатi над Днiпром, але жодна з них чомусь так i не стала йому вiрною дружиною, прирiкаючи поета на ще жахливiшу самотнiсть.

А вiн i далi залишався бурлакою, як називали в Украiнi одиноких, неодружених чоловiкiв, «вiчних» парубкiв, але все одно вiрив, що з котроюсь йому нарештi поталанить. Вiрив, аж доки насамкiнець життя у нього не лишилося сто днiв… усе того ж нещасливого кохання… Ось про це i йдеться в останньому романi Валентина Чемериса про Великого Кобзаря.

Текст подано в авторськiй редакцii.

Валентин Лукич Чемерис

Тарас Шевченко: Сто днiв кохання

Текст подано в авторськiй редакцii

Ой зiйди, зiйди, зiронько вечiрняя,

Ой вийди, вийди, дiвчино моя вiрная…

Тарас Шевченко полюбляв спiвати цю пiсню – i замолоду, i в зрiлих лiтах; спiвав, коли нестерпною ставала самотнiсть, спiвав, виглядаючи ii, едину, вiрную, а спiваючи, повторював, як заклинання: «Вийди, вийди, вийди-и…».

І вони до нього виходили (взагалi, жiнок у життi Шевченка вистачало, ось тiльки щастя вони йому так i не принесли): Оксанка, Феодосiя, Дуня, Амалiя, Анна, Варвара, Агата, Катруся, Марiя, Харита, Ликера – це лише тi, чиi iмена iсторiя зберегла.

Були серед них i зовсiм юнi дiвчатка, однолiтки поета, i трохи старшi за нього; й уже замiжнi жiнки, якi любили Тараса Шевченка. Бiльшiсть – простого роду, хоч траплялися серед них i знатнi, навiть одна княгиня.

Вiн майже до кожноi сватався свого часу, сватався з надiею створити сiм’ю, народити дiтей, жити в хатi над Днiпром, але жодна з них чомусь так i не стала йому вiрною дружиною, прирiкаючи поета на ще тяжчу самотнiсть. Так i життя його збiгало, i вiн iз сумом писатиме:

Минули лiта молодii,

Холодним вiтром од надii

Уже повiяло…

А вiн i далi залишався бурлакою, як називали в Украiнi одиноких, неодружених чоловiкiв, «вiчних» парубкiв, тож мусив мимо своеi волi бурлакувати, себто вести несiмейне життя, залишаючись без пари.