Олена – вершниця зі списом

Вiн гуляв бiлоснiжною хмарою i раптом побачив чарiвну незнайомку, мимо якоi вже не мiг пройти. Лю присiв поруч Бов, вони познайомились, i мiж ними вiдразу ж виник незвичайний потяг. Того дня, коли Лю i Бов зустрiлися, народилося велике почуття! Лю i Бов не розумiли, що вiдбуваеться: вони не розлучалися нi на хвилину! Весь час янголи були разом, мовчки гуляли при свiтлi загадкового мiсяченька та зiрок, а iнодi сидiли на пухнастих хмарах, спостерiгаючи за людьми.

Лю i Бов не могли i не хотiли iснувати одне без одного…

Але за законами небес янголи покликанi допомагати людям, зобов’язанi творити чудеса – у янголiв немае часу для прогулянок та бесiд. Лю i Бов порушили священний янгольський обов’язок, а тому iм заборонили зустрiчатися. Вони тяжко переживали розлуку i врештi-решт збагнули, що не можуть змиритися з такою суворою забороною. Янголи вирiшили назавжди покинути небеса i стати простими смертними.

Спустившись на землю, Лю i Бов утратили осяйнi нiмби, крила, унiкальнi здiбностi та безсмертя. Але тепер, ставши людьми, вони спiзнали, що таке справжне щастя. І невдовзi у iхнiй щасливiй сiм’i лучилася важлива подiя – народження донечки. Але дочка iхня була янголом, тож невдовзi пiсля свого народження маленьке янголя пiднялося на небеса…

На небесах чарiвне янголятко в пам’ять про батькiв назвали Любов’ю.

Вiдтодi й кажуть: Любов е й буде доти, доки iснуватимуть люди.

Давнi слов’яни поклонялися, окрiм iнших, також i богам любовi – Ладi, Лелю. А ось у деяких народiв символом кохання була бджола, бо поеднувала (як i любов) «солод меду i гiркоту жала».

І щоб причарувати кохану людину, ще на зорi людства йшли до ворожок, шукали чар-зiлля, купалися в любистку, використовували рiзнi замовляння…

Олена знехтувала вiковiчним – ще зi слов’янських i давньоруських часiв – народним застереженням про те, що «чужий чоловiк до часу, а свiй до смертi», що «чужого чоловiка полюбити – себе погубити»…

І княгиня Олена прискорила власну загибель, полюбивши чужого чоловiка, який мав (iсторiя теж стара, як свiт) жiнку i дiтей.

А маючи iх, полюбив чужу жiнку (себто княгиню Олену), а вона, маючи чоловiка, полюбила його. Мабуть, на лихо собi, на бiду.