Олена – вершниця зі списом

Як i вiн полюбив ii на лихо собi, на бiду, i був за те владою страчений…

Бо вийшло, як у пiснi:

Цвiте терен, цвiте терен,

Та й цвiт опадае;

Хто з любов’ю не знаеться —

Той горя не знае…

Пролог-2

І оглядали таемнi принади красних дiвиць: що там у них iз цнотою – дiвочою незайманiстю

…Наречених, що вже були на вiдданнi та звалися вiдданицями, у визначенi днi привезли до Москви у Кремль на оглядини до великого князя всiеi Русi, – сотнi й сотнi красунечок боярських i дворянських. Ранiше бувало, що й по тисячi звозили (щоб вибiр був), як то було за першим i другим одруженням Василiя III, а вже з них великий вибирав собi – от уже була нелегка робота! – одну, найвродливiшу.

Усi були гiднi стати великою княгинею в Кремлi, але князь усе одно мав вибирати едину. Не мусульманин же вiн, якi можуть i четверо чи бiльше жiнок мати, а християнин мав удовiльнитися однiею-единою, яка ставала великою княгинею, сирiч государинею.

Але перед тим як владика Кремля починав вибирати собi дiвицю-красу, досвiдченi бабцi, спецiалiстки в iнтимних дiлах, за зачиненими дверима, звелiвши дiвчатам роздягтися донага, прискiпливо i пильно оглядали з голови до п’ят iхнi таемнi принади-спокуси, перевiряючи, як там у них iз цнотою, iз дiвочою незайманiстю…

А вже потiм iз сотень i сотень красунь великий князь вибирав собi едину, найгiднiшу i найвродливiшу – вона й виходила за государя.

А решту красних дiвиць видавали за придворних бояр та дворян.

Так великий князь Василiй III i вибрав Соломонiю Сабурову за першим одруженням, а по 20 роках вибрав i Олену Глинську – за другим одруженням.

І обох Василiй у рiзнi роки свого життя любив, молодiв iз ними. Ось тiльки перша його обраниця так i не ощасливила спадкоемцем князя i князiвство Московське. За що й поплатилася.

«Который имел редкое счастие властвовать сорок три года и был достоин оного…»

Це так знаменитий iсторик Микола Карамзiн у своiй епохальнiй «Истории государства Российского» захоплено-велично, аж врочисто вiдгукнувся про батька Василiя III, великого князя Івана III.

Це коли вiн оженитись зiбрався на вiзантiйськiй принцесi…

«Великий князь желал чрез собственного посла удостовериться в личных достоинствах Софии и велел для того Ивану Фрязину ехать в Рим, имея доверенность к сему венециянскому уроженцу, знакомому с обычаями Италии. Посол возвратился благополучно, осыпанный ласками Павла II и Виссариона; уверил Иоанна в красоте Софии и вручил ему живописный образ ее.