Смерть Атея (збірник)

І часто ночами снилося йому, що вiн зодягае свою малинову, розшиту соболем куртку, натягуе червонi шаровари або й шкiрянi штани, взувае жовтi чоботи, пiдперiзуеться широким поясом з бичачоi шкури, а на голову, на довге волосся, як i личить чоловiку, надiвае похiдний башлик… Прокинувшись, пiд враженням сну обмацував себе, а переконавшись, що голова його поголена й вiд того бридка на дотик, а руки-ноги непристойно голi, що на ньому коротенький брудний хiтон, нiби благеньке платтячко в якоiсь бiдноi дiвчинки… І ще тяжче було натягувати на голову рабську шапочку з собачоi шкури.

Вiд безсилля гатив кулаками по смердючiй баранячiй шкурi, на якiй i минали його невiльницькi днi. Приступи вiдчаю здавлював у собi i схоплювавсь на ноги, не чекаючи, доки його пiднiмуть лайкою чи палицею…

Охаючи, крекчучи i стогнучи, а часом i плачучи, ворушилися раби на баранячих шкурах i над силу вставали. На снiданок отримували по жменьцi солоних маслин. Інодi трохи вареноi полби, а частiше просто по кухлику води.

Починався новий невiльницький день. Кожний раб у багатому домi афiнського громадянина, до якого потрапив Орiк, мав чiтко визначену для нього роботу i певнi обов’язки, котрi не смiв порушувати пiд загрозою тяжкоi кари. Нового раба Скута поставлено працювати гiдрофором, тобто водоносом. Та крiм щоденного забезпечення хазяйського дому водою (до рiки i назад з важкою мокрою амфорою на плечi Орiка супроводжував наглядач, теж з рабiв, але з тих, котрим довiряв господар i котрий, зiстарiвшись, вже не мрiяв про втечу, а служив вiрою i правдою), новий раб виконував i безлiч iнших робiт у будинку – сидiти чи бодай присiсти не було коли. А тiльки-но впорувався з однiею роботою, як йому давали iншу, гнали до третьоi, нагадували про четверту, а коли б раптом i ii не виявилось, то для раба просто б щось придумали. Аби лишень андраподон не сидiв склавши руки i не мав часу для думок… Так i крутився-вертiвся Орiк вiд першоi ранковоi зорi на ледь просвiтленому небi й до пiзнього вечора чи iнодi й до пiвночi, якщо в господарiв веселилися гостi. Як не було тяжко й бридко на душi, а потроху вже звикав до свого нового становища – людина не звiр, до всього пристосовуеться. Був вiн молодим, сильним i витривалим, а тому, хоч як його не завантажували роботою, а на ногах тримався стiйко, i нiхто не чув, щоб Скут на що скаржився, зiтхав чи й просто жалiвся. Хоч так Орiк оберiгав свою гордiсть.