Смерть Атея (збірник)

У другiй частинi обiду подавали фрукти, свiжi та сушенi, солоний мигдаль, сир, часник, цибулю, сiль з тмином i пирiжки, випеченi на меду, з сиром i м’ясом. Особливим успiхом в гостей користувався мiттлотос – паштет з протертого сиру, меду i часнику. Ця частина обiду називалася сiмпосiоном, адже на нiй вибирали сiмпосiона, верховоду обiду, котрий мав керувати порядком (де вино, там порядок, як вiдомо, зникав), визначати, скiльки вина пити i в якiй пропорцii: три частини вина на одну частину води.

Була й iнша пропорцiя: три частини води на одну частину вина, але таке питво називали «пiйлом для жаб», надто воно було слабким.

Спочатку сiмпосiон узливав вино з словами: «На добре здоров’я», здiймав чашу, трохи надхлюпував з неi i вигукував:

– Солодко пити вино – молоко Афродiти!

– Солодко, солодко! – пiдхоплювали гостi. – Хай завжди нам буде солодко, хай завжди Афродiта радуватиме нас своiм молоком!

З тих, хто чомусь не пив, смiялися:

– Хто п’е саму лише воду, нiчого розумного не створить.

Непитущим сiмпосiон вимогливо казав:

– Або пий, або йди звiдси! Не ганьби нашоi чесноi компанii!

Пили вино, слухали музику i веселi – нудних просто не терпiли – iсторiйки, котрими iх забавляв сiмпосiон, розмовляли. Про все: про Гомера i Сократа, про життя-буття i цiни на базарi, про своi порядки i чужi. Про краi близькi й далекi.

Довго тривае званий обiд, гостi п’ють i бесiдують, п’ють i бесiдують. І хоч сiмпосiон i наголошував, що «перша чаша несе здоров’я, друга – задоволення, третя сон, i пiсля неi треба йти додому», але додому нiхто не квапився.

Пили i пiсля третьоi, забувши приповiдку, що четверта чаша приносить грубiсть, п’ята – крик, шоста – безладдя на вулицях, сьома – пiдбите око, восьма – повiстку в суд.

Довго тривае званий обiд, гостi п’ють i бесiдують, п’ють i бесiдують.

Якщо обiд починали ще за сонця, то закiнчували його в нiчнiй пiтьмi… І тому захмелiлих гостей супроводжували хазяйськi раби.

Орiку (а йому господар уже довiряв) теж випало вiдвести додому одного п’яненького гостя. Був то похилого вiку чоловiк, маленького росту. Орiк ледве втримався, щоб не сказати старому: «Як не маеш здоров’я, дiду, нащо дудлив вино чашами?» Стримався. Зрештою, це не його клопiт. За воротами, як тiльки-но вони вийшли на вулицю, дiдок ще якось тримався на ногах, хоч i спотикався в пiтьмi.