Смерть Атея (збірник)

– Що пропонуеш?

– Вiдрядити кмiтливих послiв до Атея. Знайти для цього зручний привiд. Наприклад, надiслати йому щедрi дарунки на знак дружби i нашоi прихильностi. Посли, живучи в кочовищi Атея, вийдуть на його синiв. І зокрема, на Гелона.

Фiлiпп цмокнув язиком.

– Але про це треба було подумати ранiше. Спосiб перевiрений, та забере багато часу для свого здiйснення, а часу в мене вже немае. Атея треба вiдсторонити вiд грекiв найближчим часом. Ще до штурму Вiзантiя.

– Можна й швидше, але тут без жiнки не обiйтися.

– О-о!.. – Фiлiпп заусмiхався (жiнок вiн любив над усе). – Це вже дiло. Жiнки тут незамiннi. Як мислиш?

– Послати Атею в дарунок молоду македонку. Таку, щоб земля в неi пiд ногами горiла. Повну зваб, пiдступiв, жорстокостi. Не жiнку, а – змiю.

– Ти гадаеш, що Атей у неi закохаеться? – скептично перепитав цар i додав зневажливо: – Чоловiк у дев’яносто лiт уже не чоловiк. Принаймнi для жiнки. Що той Атей зробить твоiй пристраснiй звабi-змii?

– Чоловiк завжди чоловiк, бодай i в дев’яносто, – не погодився з царем радник.

 – Атей хоч i мае поважний вiк, та, ходять чутки, скiфськi знахарi напувають його таким зiллям, що вiн бiгае, як молодий лошак!

– Гм… Цiкаво, – та в единому оцi Фiлiппа гнiздилася недовiра. – Дев’яносто лiт – це таки дев’яносто лiт. Тут i твоя зваба-змiя нiчого не вдiе. Дiд е дiд, на бiса йому молодичка? Та ще гаряча. Ха!

– При Атеевi знаходяться два його сини, вони не байдужi до жiнок.

Особливо старший, Гелон. От наша жiнка й зiграе роль троянського коня, що проникне у ворожий табiр, несучи небезпеку в своему черевi. Подаруемо ii Атею, вiн з нею, припустимо, нiчого не зможе зробити, але, як i кожний скупердяга, триматиме кралю при собi. Це викличе незадоволення в його старшого сина, бабiя, до речi. До всього ж, наша зваба зумiе закохати в себе Гелона. От i налаштуе свого коханця проти батька.

– Це вже дiло, – схвально мовив Фiлiпп.

 – Маеш таку звабу-змiю? Ти впевнений за неi? Виконае нашу задумку?

– Жiнка, котру маю на прикметi, така, що й сухе дерево в себе закохае, а сина Атея й поготiв.

– Еуге! Калiсто[12 - Еуге, каллiсто – грец., хорошо, добре.]! – вигукнув Фiлiпп. – Не будемо гаяти часу – готуй звабу, а заодно й послiв до Атея. А я зараз напишу до скiфа листа.

Антiпатр звiвся, кивнув царю i з гiднiстю вийшов – стрiмкий i легкий на ходу.