Смерть Атея (збірник)

Фiлiпп ляснув в долонi, крикнув служцi:

– Пива i писаря до мене!

Коли писар з’явився, Фiлiпп, лежачи на овечiй шкурi та смакуючи пивом, заходився диктувати:

– «Фiлiпп, цар македонський, Атею, царю i народу скiфському – радуйтесь!..»

«Дочка фракiйського вождя»

Фракiйцi продавали своiх дiтей на чужину.

Такий був звичай. А втiм, це тiльки так говорилося – звичай. Щоб пощадити власну гордiсть, якоi було безмiр, i уявну, котроi вже й слiду не лишилося, незалежнiсть. Торгiвля власними дiтьми – то була едина можливiсть для малоземельного, але багатодiтного селянина виборсатися з борговоi петлi.

Коли вона зашморгувала горло, тодi вибирали когось iз своiх дiтей – здоровiших та пригожiших. Як дiвчаток, так i хлопчикiв. На них – особливо гарненьких та звабливих – завжди був стiйкий попит у грецькому, македонському, перському та в iнших свiтах.

Фiю теж продав у рабство рiдний батько.

«Жити в неробствi, розкошувати – то е найвища доблесть, а обробiток землi – ганебне заняття», – говорили знатнi i можнi фракiйцi.

Найблагороднiшим вважався той, хто не працюючи жив дозвiльно. А батько Фii трудився тяжко, бо простого був роду, селянського, тож мусив займатися ганебним, з точки зору багатих, заняттям – обробляв землю. Мав клаптик землi i купу дiтлашнi – сама дрiбнота. Земля не завжди родила. Боги щедрi швидше на неврожай, анiж на статки. Не рятувала й Бендiда, богиня-захисниця родiв фракiйських i всiх, хто спiльно живе з ними в селах. Не рятував i бог сонця Дiонiс. Земля бiдна, дощiв мало. В iнших краях Фракii, кажуть, землi родючiшi, ниви там густо колосяться, а в них не те… Камiння, сухе груддя. Вода глибоко, сонце пекуче. Що на такiй землi вродить? Тiльки бiднiсть та горе. Щоб вижити i сяк-так звести кiнцi з кiнцями, доводилось залазити в борги. А вони мали здатнiсть рости швидше, анiж врожаi. І щоб iх позбутися, доводилося залазити в новi борги.

Вони росли й росли, а повертати не було чим, бо засуха йшла за засухою, i нивка родила ледь-ледь.

А тут ще й дарунки треба раз по раз пiдносити: царю, пародантистам (правителям, котрi походили з царського роду, а iх та iхнiх сiмейств розвелося у Фракii, що комашнi!) І всiм треба дарувати. Примусове пiдношення прикривалося формулою «добровiльнi дари». Але то була данина. І де ii взяти селянину – те можних i знатних нiколи не цiкавило. Цар привчав своiх пiдданих: краще давати, анiж брати. Сам брав, хоч це i було, за його ж власним повчанням, не краще, а гiрше.