Смерть Атея (збірник)

Може, тому, що останнiй був, а може, тому, що зело вдатним удався, кмiтливим та розумним. Такому б тiльки царювати, але… Орiк молодший в роду, не гоже порушувати закони предкiв. Та й надто молодий вiн для влади. І – добрий. Такий довго не втримаеться на царствi. Інша рiч Гелон – жорстокий, холодний, безжалiсний, рука тверда. Коли що – на батька ii може пiдняти, в цьому Атей не сумнiвався. Отакому й бути царем, такий царство збереже, по кровi, по трупах буде йти. Тверда рука, залiзна… А ось Орiк… Вiд одного батька сини, та наче вiд рiзних матерiв, i не схожi мiж собою – нi звичками, нi вдачами, нi лицями.

Глянеш – мовби й не брати вони. Гелон, як i батько, високий, худий, аж кiстлявий, волосся чорне, жорстке, як у гривi коня (таке ж i в Атея), лице видовжене, з гострим пiдборiддям. Нiс теж, як i в батька, гострий, очi темнi, як нiч, великi, погляд завжди похмурий, чимось невдоволений. Вже постарiв i в головi та бородi пасемця сивого волосся, пiд очима й бiля рота зморшки. Гляне – як акiнаком полосоне. Орiк – iнший. Волосся темнувато-каштанове, м’яке, злегка кучерявиться. Борiдка теж м’яка, кучерявиться, завжди веселий i привiтний, лице напiвокругле, по-жiночому нiжне – сувороi простоти й незламностi воiна на ньому не видно. І це Атея трохи аж розхолоджувати почало. Надто добрий молодший син.

…Десять рокiв тому, як збирався Атей в похiд за Істр, вiдбулася у нього важлива розмова з синами. Погукав вiн iх, за звичкою привiтався:

– Здоровi були, сини моi!

– Здоров був, Батьку наш, – весело одказав Орiк, а Гелон, мiцно стуливши губи, чекав, доки менший брат вмовкне, а тодi статечно привiтався:

– Доброго дня тобi, Батьку усiх скiфiв i наш також, хай днi твоi в цьому свiтi нiколи не уриваються.

Будеш ти – будемо й ми.

Атей помовчав, вiдступив на крок, розглядаючи синiв.

– Як живете, царевичi? Чи все гаразд у ваших шатрах i кочовищах? Чи множаться вашi табуни, гурти й отари? Як ростуть вашi дiти? Чи збiльшуються вашi багатства?

Озвався менший:

– Був би ти, Батьку, а в нас все буде гаразд.

Вiдповiдь сподобалась царевi.

– А щоб добре у вас завжди було, я ладен завжди в цьому свiтi жити. – Хитро пiдморгнув: – А що – налякав вас? Га? Ану зiзнайтесь, сини моi, смертi моеi очiкуете, га? – Говорив весело, а очi серйознi. – Як довго житиму, не бачити вам царства скiфського. Чи не так?

«Наскрiзь бачить, – жахнувся Гелон. – І навiть про що я думаю, знае… Не iнакше, як чаклун…»

– Батьку! – Орiк ступив крок вперед.