Ярославна

Це про них пророк Іеремiя виголошував в бiблiйнiй книзi, як про варварiв, про народ, який «здалека, народ сильний, народ давнiй, народ, мови якого ти не знаеш, i не будеш розумiти, що вiн говорить. Сагайдак його – як вiдкритий грiб, всi вони люди хоробрi. І з’iдять вони жнива твоi i хлiб твiй, з’iдять синiв твоiх i дочок твоiх, з’iдять овець твоiх i волiв твоiх, з’iдять виноград твiй i смокви твоi, зруйнують мечем укрiпленi мiста твоi, на якi ти покладаешся…».

Про скiфiв у донецькому краi писав i Геродот, який жив у V ст.

до н.е.:

«Земля у них рiвна, багата травою i добре зрошуеться: число рiчок, що протiкають через Скiфiю, хiба лише трохи менше за каналiв у Єгиптi. Четверта рiка Борис-фенес (Днiпро), на нашу думку, найбагатша корисними продуктами не тiльки мiж скiфськими рiками, але й мiж усiма взагалi, крiм хiба що египетського Нiлу. Із iнших рiк Борисфенес найбiльш прибутковий: вiн дае прекраснi й розкiшнi пастiвники для худоби, чудову рибу у великiй кiлькостi, вода на смак дуже приемна, чиста… вздовж нього тягнуться чудовi орнi поля або росте дуже висока трава у тих мiсцях, де не засiваеться хлiб, бiля гирла рiки сама собою збираеться сiль у величезних кiлькостях, в Борис-фенесi водиться велика риба без хребта, що називаеться антокаями, i йде на солiння».

Про скiфiв писав i Гiппократ, що не було у них постiйних жител, жили вони буквально на колесах – в кибитках, перебираючись з одного гарного випасу на iнший зi своiми стадами рогатоi худоби, пiд прикриттям були дiти i iхнi матерi, а воiни, хоч чоловiки, хоч жiнки, бiльше знаходилися у сiдлi.

Скiфськi племена ще називали «мешканцями повозок».

Потiм у Дикому Полi були сармати, алани. У V ст. н.е. сюди забрели гунни, такi войовничi, що наганяли жах навiть на Римську iмперiю, вони й потiснили до Карпат готiв.

Були авари, слов’яни-анти, болгари з ханом Кубратом, хозари, араби, мадяри, печенiги, торки, а вже тодi половцi… (Пiсля них у Дикому Полi будуть монголо-татари, ногайцi, а вже тодi край цей почнуть обживати – надiйно, на вiки, – нашi далекi предки-слов’яни).

Край той був вартий того. Перський iсторик ал-Джузджанi писав: «У всьому свiтi не може бути землi приемнiшоi за цю, води солодшоi за цю, повiтря кращого за це, лукiв i пастiвникiв бiльше за цi…»

А потiм з’явилися печенiги.

Кочiвники виявилися не просто завойовниками, а – грабiжниками, якi багнули жити за чужi статки, нажитi аборигенами тяжкою працею.