Ярославна

І того ж лiта засуха була така, що вигорала земля, i багато лiсiв спалахнули самi, i болота, i вiйна велика була. І половцi сунули звiдусюди, взяли три мiста i багато сiл взяли по обох берегах Днiпра того ж лiта, коли Всеволод полював на звiрiв за Вишгородом, i вже були закинутi тенета, i гуканi гукнули, упала зоря, мов превеликий змiй, iз неба, i жахнулись всi люди, в тi ж часи земля стугнула так, що багато хто чув. Усе це коiлось тому, що помножились грiхи нашi i неправди…»

У тi часи були постiйнi епiдемii, засухи, неврожаi та iншi стихiйнi лиха.

Але ж i Нестор був правий, кажучи про те, що тодi багато було грiхiв i неправди на Русi з-за тих братовбивчих котор. Як ось хоча б i в цьому повiдомленнi: «…горе йому (Всеволоду) було од племiнникiв його: бо почали дозоляти йому, один вимагати надiлу: а iнший iншого, вiн же, щоб змирити iх, роздавав iм землi…»

Так дробилася колись сильна едина Русь, так кувалася руками своiх же ii поразка… А тим часом «половцi… пустилися воювати й спустошувати землю, i стояв плач великий на нашiй землi, опустiли села нашi й мiста нашi, i були ми гнанi ворогами нашими…»

1095 рiк.

«Прийшов Боняк з половцями до Киева в недiлю увечерi i повоював навколо Киева, пiдпалив дiм княжий на Берестовiм…»

Того ж року, як повiдомляе лiтописець, «знов прийшов до Киева Боняк безбожний, шолудивий, потайки, мов звiр хижий, зненацька. І мало в мiсто не ввiрвалися були половцi; запалили оболонь перед Киевом i спалили монастирi й села. Прийшли поганi i до монастиря Печерського, коли ми по келiях вiдпочивали пiсля заутренi… І гукнули гуком бойовим бiля монастиря, i поставили два стяги перед ворiтьми монастирськими.

А ми бiгли поза дворами, а iншi сховалися на хорах кам’яноi церкви Успенськоi.

Безбожнi сини вирубали ворота монастирськi i пiшли по келiях, виламуючи дверi, i виносили, коли щось знаходили в келii. Потiм спалили будинок святоi володарки нашоi Богородицi, i прийшли до церкви, i пiдпалили дверi, якi на пiвдень улаштованi, i другi – на пiвнiчнiй сторонi, i влiзли у притвор бiля гробу Феодосiя, засновника Печерського монастиря, хапали iкони, запалювали дверi i оскверняли вiру нашу, кажучи:

– Де бог iхнiй? Хай допоможе iм i врятуе iх! – та iншi богохульнi слова говорили, насмiхаючись.

Тодi ж запалили «Красний двiр», який поставив благовiрний князь Всеволод на горi Видубицькiй. Все це окаяннi половцi запалили вогнем i вбили декiлька чоловiк iз братii нашоi.