Ярославна

Про них писали ще вiзантiйськi автори VI–VII ст. – Йордан, Менандр, Прокопiй Кесарiйський, Агафiй…

Прокопiй Кесарiйський:

«Слов’яни йдуть у бiй звичайно пiшими, озброенi списами i пiд захистом щитiв».

Лев Диякон:

«Щити у них мiцнi й для бiльшоi безпеки довгi, аж до самих нiг».

Пiвденно-руський лiтописець захоплено писатиме: «щити iх – руських воiнiв, – були, мов зоря, шоломи – мов сонце, що сходить».

Маврикiй свiдчив, що вони вправно володiють коротким мечем i не знають страху в бою, а смерть зневажають…

Анти були i численним, i могутнiм народом.

Але мали одне вразливе мiсце (по-грецькому ахiллесова п’ята): вони були непереможними тiльки тодi, коли дiяли спiльно, за одне, а коли князi тягли не в один гуж, а в рiзнi боки, з могутностi iхньоi не залишалося й слiду. А до ворожнечi мiж собою – це пiзнiше буде названо усобицями, – вони були схильними i часто мiж собою ворогували, коли той чи той iхнiй князь раптом починав чвари, аби стати старшим i мати верховну владу.

Наприклад, Маврикiй був переконаний, що здолати антiв можна лише тодi, коли вони роз’еднанi.

Не бозна-яке вiдкриття, та все ж…

Пiдступно радив: «Оскiльки у них багато князiв, i вони мiж собою не мають згоди, то корисно декого з них притягти на свiй бiк, щоб вони не з’еднались разом i не виступили пiд единим керiвництвом».

До бiса розумний i пiдступний грек! Його порада точна i, на жаль, i нинi слушна. «Князiв» у нас все ще багато, а досить одного з них перетягти на бiк ворогiв, як усе й рухне. Чим вороги й користуються з часiв антiв, слов’ян, Киiвськоi Русi.

Користуються й нинi, бо й нинi у нас «князiв» все ще багато, а едностi немае. Бо все ще тривають тi мiжусобицi, котрi колись i погубили i могутнiх антiв, i могутню Киiвську Русь.

Пiдбираючи претендентiв на роль героiв людства, укладачi збiрника «100 великих героiв», 2005, переглянули вiдомих дiячiв у всiх епохах i краiнах, починаючи з часiв египетських фараонiв (1525–1473 до н.е.) i до початку XX ст. (героям минулого столiття можна присвятити окремий том чи й два).

Із Киiвськоi Русi вибрали лише п’ятьох – трьох билинних героiв – Добриня Нiкiтiч, Ілля Муромець та Альоша Попович, i тiльки двох стовiдсотково реальних – Святослав Ігоревич i Володимир Мономах.

Якщо останнiй на роль великого героя вiд Киiвськоi Русi не може викликати заперечень, справдi герой i справдi великий, то перший…

Киiвський князь Святослав Ігоревич «був iстинним героем слов’янського свiту» – пишуть i сьогоднi iсторики.