Ваші пальці пахнуть ладаном

Марiнеттi (1876–1944), а в Росii першими – i, мабуть, останнiми, – футуристами були Маяковський (правда, раннiй), Вiктор Хлебников, Ігор Северянин, Давид Бурлюк…

Футуристом мало не став i Олександр Вертинський, коли, познайомившись iз згаданою четвiркою своерiдних i безперечно талановитих поетiв, захопився нею. (А втiм, це ще невiдомо, чи виграв би вiн, ставши футуристом, чи програв, так i не ставши ним.)

Тодi у Москвi, – зокрема у ii кафешантанах i клубах гримiв Володимир Маяковський.

Для епатажу зодягнувшись у жовту кофту, молодий поет – високий, дебелий, красиво-сильний, з гучним голосом, якого перекричати нiхто не мiг, i до бiса талановитий, майбутнiй реформатор поетичноi мови, успiшний i, здавалося, такий везучий – до самогубства, коли вiн 14 квiтня 1930 року пiде з життя, пустивши собi кулю у серце, – ще залишалося цiле життя, по сутi, добрий вiк, – iерихонською трубою гримiтиме в кафе футуристiв.

Марина Цветаева пiзнiше напише, що вiн, Володимир Маяковський:

Превыше крестов и труб.

Крещенный в огне и дыме,

Архангел-тяжелоступ —

Здорово, в веках Владимир!

Он возчик и он же конь,

Он прихоть и он же право,

Вздохнул, поплевал в ладонь:

«Держись, ломовая слава!»

Певец площадных чудес —

Здорово, гордец чумазый,

Что камнем – тяжеловес

Избрал, не прельстясь алмазом.

Здорово, булыжный гром!

Зевнул, козырнул – и снова

Оглоблей гребет – крылом

Архангела ломового.

Всi, хто хоч раз поспiлкувався з Маяковським чи послухав його виступ (з театральними, звiсно, ефектами), вiдразу ж ставав палким прихильником цього могутнього горланя-футуриста, яким не захопитися просто було неможливо.

Це вiн пiзнiше, пiсля «буремного» сiмнадцятого, футурист, який до того сприймав дiйснiсть як апокалiпсис (трагедiя «Володимир Маяковський», «Хмара у штанях», «Флейта-хребет», «Вiйна i мир» – 1913–1917), який назве революцiю 1917-го «моею революцiею» i буде одним iз перших дiячiв культури та лiтератури, хто вiдгукнеться на заклик новоi радянськоi влади спiвробiтничати з нею, а тодi…

Тодi вiн гримiв у Москвi як футурист i взагалi борець з усiм минулим, який спершу й сам не знав, що вiн хотiв, але вiдкидав все i вся.