Ваші пальці пахнуть ладаном

Намагався розпiзнати закони мови кiно, його головнi творчi принципи, заснованi на «внутрiшнiй експресii, на гiпнозi партнера, на паузi, на хвилюючих натяках i психологiчних моментах, коли не все сказано, але все зрозумiло». Казав, бувало, Вертинському (для останнього це була своерiдна школа): «Актору досить щиро, захоплено подумати про те, що вiн мiг би сказати, загорiтися пiд час зйомок, i вiн кожним своiм мускулом, питанням чи скаргою одних очей вiдкрие iз стрiчки публiцi свою душу, i вона зрозумiе його без жодного слова, без единого напису…»

Мозжухiн почав свою кар’еру в студii Ханжонкова.

(Про Вiру Холодну, з якою часто разом знiмався, вiдгукувався незмiнно з пiететом.) Його перший екранний успiх – фiльм «Жизнь и смерть» (1914), де вiн убивав свою кохану, щоб набальзамувати ii труп i зберегти нетлiнною ii красу. І хоч у тому образi вiдчувалася патологiя, але Іван зiграв свiй персонаж зi справжнiм драматизмом i вперше продемонстрував на екранi здатнiсть плакати «справжнiми сльозами».

Акторський дiапазон його був багатим.

Вже в перших своiх фiльмах вiн приемно вразив глядачiв широтою свого обдарування, а перший успiх йому принесла роль молодого еврея у стрiчцi «Горе Сарри» (1913).

Тодi ж вiн створив блискучi за зовнiшньою виразнiстю образи фантастичних i казкових персонажiв у фiльмах «Ночь перед Рождеством» (Чорт), «Страшная месть» (Чарiвник), «Руслан и Людмила» (Руслан)…

Але особливе мiсце в творчостi Мозжухiна зайняла росiйська класика. У 1913 роцi вiн знявся у Чардинiна в екранiзацii пушкiнського «Домика в Коломне» – цей фiльм визнано однiею iз кращих раннiх екранiзацiй Пушкiна.

Вiн володiв блискучим почуттям гумору, мав якусь вроджену вишуканiсть, легкiсть, пластичнiсть – це йому забезпечило успiх у комедii.

Правда, пiддавшись загальному тодi патрiотичному пориву в серпнi 1914-го, Іван Мозжухiн йде на вiйну – «вольноопределяющим». На той час вiн був уже популярним, тож вiдразу з’явилася серiя листiвок улюбленця публiки у вiйськовiй формi. Але подвигiв на фронтi, на щастя, вiн не здiйснить – швидко пiдведе здоров’я, i артист повернеться до свого любого кiнематографа.

Вже з 1915 року Іван Мозжухiн – найяскравiша зiрка серед зiрок росiйського кiно. «Пiкова дама» увiйде в число шедеврiв ранньоi росiйськоi кiнокласики завдяки талановитiй роботi саме Мозжухiна. Коли Вертинський з ним зазнайомиться i подружиться, iм’я Івана гримiтиме в Росii. Залишаючись, мiж iншим, у побутi все таким же простим i товариським.