Ваші пальці пахнуть ладаном

А вже його робота у фiльмi «Отець Сергiй» за Л. Толстим буде названа видатною. Вiн був романтичним руським актором-трагiком (це навiть видно було i з його зовнiшностi), що допомагало йому створювати драматичнi ролi, якi всiх вражатимуть. Навiть надуманi, фальшивi мелодраматичнi сюжети вiн своiм обдаруванням пiднiмав до рiвня справжньоi людськоi трагедii. І саме цi ролi принесли йому визнання у кiно. Вiн знiматиметься бiльше, як у 70 фiльмах лише на батькiвщинi i на гребенi свого небувалого успiху року 1920-го емiгруе з Росii (преса тодi повiдомлятиме: «Уехала за границу почти вся кинематографическая фабрика Ермольева: Мозжухин, Протазанов, Дошаков, управляющий Попов, Вермель и др.

»).

На батькiвщину Іван, на вiдмiну вiд Вертинського, який теж того самого року емiгруе, вже бiльше не повернеться.

На чужинi Івана Мозжухiна, iстинно руського актора, теж чекатиме шалений успiх. Правда, на перших порах йому буде непросто, але Мозжухiн не був би Мозжухiним, якби легко здався. Сам вiн про першi своi кроки за рубежем згадуватиме вiдверто:

«Когда я приехал во Францию, я не верил в себя как в большого киноактера… На следующий день после приезда в Марсель я пошел смотреть французский фильм.

Это был «Карнавал истин» М. Л. Эрбье. Я понял, что все мои знания и теории ничего не стоят. В России кино сковано театром, здесь оно свободно. Я решил переучиваться. Русская манера игры больше недействительна, и затем в Париже другая публика – ей нужно нравиться».

І перевчиться – у чужiй краiнi, в незнайомих йому умовах.

І вже другий фiльм, у якому вiн зiграе головну роль – «Дитя карнавала» (1921) принесе йому великий успiх i визнання тамтешньоi критики i публiки. Але справжнiй трiумф прийде до нього наступного року, з виходом на екрани фiльму А. Волкова «Кiн» за п’есою О. Дюма, де вiн зiграе великого романтика англiйськоi сцени Едмунда Кiна. Мозжухiн, згадуе кiнокритика, не грав, а розчинився у цьому образi. Французький кiнознавець i критик писатиме, що Мозжухiн – «тонкий алхiмiк пристрастей i страждань» i вiн «виразив те, що неможливо виразити».

Вертинський про мозжухiнського Кiна писатиме так:

«Я никогда не забуду того впечатления, которое оставила мне его роль. Играл он ее превосходно. И подходила она ему как ни одна из ролей. Он точно играл самого себя – свою жизнь. Да и в действительности он был Кином. Жизнь этого гениального и беспутного актера до мелочей напоминала его собственную».

А вже зiгравши в екранiзацii романа Л.