Ваші пальці пахнуть ладаном

Там вiн, позбуваючись кокаiновоi залежностi, а заодно й решток патрiотичних почуттiв, прослужить до весни 1915 року, коли пiсля невеликого поранення повернеться до Москви.

У госпiталi вiн i днюватиме, i ночуватиме, увесь вiддаючись роботi.

І хай робота санiтаром була не вельми поетичною, не простою, щоб не сказати тяжкою i навiть брудною, як для естета, але вiн потiм з гордiстю згадуватиме:

«Я вiв спецiальний облiк зроблених мною перев’язок. Ось пiдсумок – 36 000. Бог, мабуть, врахував цю мою роботу i 36 тисяч перев’язок – помножив на мiльйони аплодисментiв…»

У госпiталi вiн i познайомиться з молодим прапорщиком 5-i армii, московським юристом Володимиром Холодним – його теж перев’язуватиме, тяжко пораненого пiд Варшавою.

– Менi щось ваше прiзвище знайоме, – якось зiзнався йому Вертинський. – Таке прiзвище носить одна вiдома…

– …кiноактриса? – не здивувався прапорщик. – Так, це я надiлив ii таким прiзвищем, бо спершу воно було тiльки моiм. А тепер i Вiра його носить.

– То ви… ви… – Вертинський ледь не задихнувся вiд хвилювання.

 – То Вiра… Сама Вiра Холодна ваша дружина?

– Так. Сама Вiра Холодна. Моя…

– Я захоплений вашою дружиною, пане прапорщику…

– Ну, ну, – ревниво озвався офiцер.

– Що ви, що ви! Я захоплений нею як актрисою. На екранi вона – божество. Очевидно, така ж i в життi?

– Принаймнi для мене – така… Не знаю, як би й жив, якби ii не було…

Вони тодi проговорили мало не всю нiч. Все про неi, про Вiру Холодну.

Прапорщик розповiдав, а санiтар в обидва вуха слухав, захоплювався i все не мiг повiрити, що ось вiн так запросто бесiдуе з чоловiком самоi – САМОЇ! – Вiри Холодноi!

Кому ще так щастить!

Прапорщик Холодний чи не щодня писав листи дружинi.

Це допомагало йому триматися в цьому свiтi – поранений вiн був тяжко, i лiкарi навiть побоювалися за його життя.

А вiн все писав i писав коханiй листи, вiдправляючи iх з оказiею i без неi.

Тож, тiльки дiзнався, що санiтар Вертинський iде до Москви у вiдпустку, з якоi вiн – зiзнався по секрету, – вже не збирався повертатися на фронт, вiдразу ж написав листа дружинi.

Дав санiтару свою адресу, розповiв, як у Москвi краще дiстатися до iхнього будинку, i ось…

– Олександре, – Вiра Василiвна була така збентежена, що здавалося, не помiчала Вертинського, хоч i говорила з ним. – Я тричi перечитала листа, що ви його привезли вiд Володi – вдячна вам… У мене все в душi перевернулося – Володя в госпiталi? Вiн поранений?

Вертинський кивнув.