Ваші пальці пахнуть ладаном

Другий Мозжухiн непотрiбний, потрiбний для тебе один-единий – Вертинський. Неповторний i своерiдний. Ось за це – наливай! За це ми з тобою сьогоднi добряче хильнемо! Ну, поiхали! За майбутнього Вертинського, який стане… Вертинським, нi на кого не схожим i до бiса талановитим!..

Разом з футуристами Вертинський iз задоволенням шокуватиме публiку своiм екстравагантним одягом. Ось вiн проходжуеться Кузнецьким мостом у жовтiй кофтi (улюблене вбрання футуристiв, у тiм числi й Маяковського тих часiв) з широкими чорними вилогами i дерев’яною ложкою в петлицi; то вигулькне на Тверському бульварi в якiйсь несусвiтнiй куртцi з помпонами замiсть гудзикiв, з побiленим, як у клоунiв, обличчям та моноклем в оцi…

Але це були безневиннi жарти, аби шокувати, епатувати публiку i таким робом завоювати собi популярнiсть.

Гiрше було з кокаiном, який тодi називали «прокляттям нашоi епохи».

«Всi захоплювалися ним, – згадуватиме Вертинський. – Актори носили в жилетному гаманцi пляшечки i «заряжалися» перед кожним виходом на сцену.

Актриси носили його в пудреницях i нюхали також; поети, художники перебивалися випадковими понюшками, взятими в борг у iнших, адже на свiй кокаiн у них не вистачало коштiв… І кожному здавалось, що вiн сьогоднi незвичайно грав, або писав чи щось говорив. І все це був самообман».

Працюючи в театрi мiнiатюр, вiдвiдуючи кафе футуристiв, мало не потонувши в богемi, Вертинський непомiтно пристрастився до кокаiну.

Та так, що невдовзi в нього почалися галюцинацii, рiзнi видiння.

Якось на Тверському бульварi йому привидiлось, що бронзовий Пушкiн спустився зi свого п’едесталу, скочив на пiднiжку трамвая, i тiльки його й бачили…

Мана! Наслання! Видiння було – серед бiлого дня, – таким зримим i виразним, що Вертинський зрозумiв: з кокаiном йому пора зав’язувати.

Інакше – погибель! Кiнець кар’ерi спiвака й кiноактора.

Але кокаiну було не просто позбутися. На той час вже почалася вiйна, i Вертинський, який ладен був забiгти хоч i на край свiту вiд цупких обiймiв кокаiну (а втiм, на той час крiм кокаiну вiн був – як i бiльшiсть росiйськоi iнтелiгенцii, – заражений ще й патрiотизмом), подався добровольцем на фронт.

Знайомий нарколог трохи пiдлiкував його, але порадив: аби врятуватися вiд кокаiновоi залежностi, треба хоч на якийсь час змiнити спосiб життя.

У кiнцi 1914 року Вертинський – вже санiтар 68-го санiтарного поiзда Всеросiйського союзу мiст, який курсував мiж передовою i Москвою.