Ваші пальці пахнуть ладаном

)

Бiльше я Вiри Холодноi не бачив, – на екранi, звичайно. Та й хiба тiльки я? Хто iз нинi сущих знае-пам’ятае Вiру Холодну, коли нiхто iз нинi сущих не бачив ii на екранi у давнiх красивих мелодрамах нiмого кiно, яке сьогоднi здаеться анахронiзмом…

Та й уцiлiло лише п’ять коротеньких стрiчок з ii участю – iз бiльш як пiвсотнi фiльмiв, у яких вона знiмалася. Хто iх сьогоднi може побачити (чи бачить) – хiба що лише спецiалiсти, iсторики кiно.

А ось легенда про Вiру Холодну, загадкову, таемничо-незбагненну, та ii дивнi очi, вроду ii незвичайну, i сьогоднi жива.

І завтра-позавтра житиме.

Та ще з матерiальних свiдчень ii iснування у цьому свiтi залишилось лише декiлька десяткiв метрiв затертоi плiвки…

Але правда й те, що на них спливають, як iз небуття, як з iншого свiту, для нас недосяжного, «чарiвливi очi Вiри Холодноi», що всiх, хто у них хоч раз загляне, проймають до глибини душi…

Частина друга

Пiд зорями Аргентини?…

Та нi ж бо – «полтавська галушка»

Полтава! —

Одне тiльки слово, красиве й ласкаве,

А душу бентежить до дна.

Полтава, Полтава! —

І мова Наталки, проста й величава,

І смiх «Енеiди» луна.

Полтава, Полтава…

Чи ж то дивина,

Що iдучи знов по розлуцi до неi,

Полтавець Полтаву в купе вихваляв!

Хвалив своi парки i свiтлi алеi,

Замрiяну Ворсклу мiж верб та отав,

А надто – окрасу Полтави всiеi:

Дiвчат чорнобрових, справжнiсiньких пав!

Полтава, Полтава…

Цi рядки належать украiнському поетовi Анатолiю Косматенку.

Так сталося, що в мене подвiйне земляцтво: за мiсцем народження я полтавець (був ним i завжди залишуся!), а за проживанням ще й приднiпровець, бо сорок рокiв мого життя минуло в Днiпропетровську.

На Полтавщинi – шiстнадцять. Тож земляки моi i там, i там. І при словi «Полтавщина» у мене щемно теплiе бiля серця, i справдi, як написав поет, Полтава душу бентежить до дна.

Бо це земля юностi моеi ранньоi, земля моiх батькiв, дiдiв, прадiдiв, земля моiх пращурiв – козакiв i селян, край роду мого, а це – навiчно…

Це дещо розлога цитата з автобiографiчного роману автора цих рядкiв «Веселий смуток мiй» (Киiв, 2007).

Отож, я полтавець. І так менi гарно, що з Вiрою Холодною ми ще й земляки по краю, у якому обое народилися, – милiй моему серцю Полтавщинi, i зростали там само.