Ваші пальці пахнуть ладаном

5 серпня – коли ночi були зорянi-зорянi, i справдi у Полтавi, як спiватиметься у пiснi Миколи Старицького, ночi «яснi, хоч голки збирай», а днi сонячнi, свiтлi, 1893 року у Левченкiв – Василя i Катерини – народилася первiсточка, яку назвали Вiрою, гарненьке немовлятко, дiвчатко повненьке, мiцненьке. (Про таких немовлят в Украiнi казали: як крем’яшок.)

Батько Василь був неймовiрно радий.

Як була теж неймовiрно рада i молода мати Катерина.

Вони дуже кохали одне одного, а обое разом i свою крихiтну, дещо, правда, опецькувату донечку.

Жили дружно, але… Нi, не сказати, що бiдно, проте – скромно.

Скромно, але щасливо.

Зайвих коштiв не було. Учительського жалування, що його отримував Василь Андрiйович, працюючи викладачем Полтавськоi гiмназii, не вистачало постiйно. Доводилось давати приватнi уроки. Але й це крихти. Тож навiть тримали студентiв-столовникiв – так звали тих, хто харчуеться в кого-небудь за окрему плату.

З пiдробiтком лише якось зводили кiнцi з кiнцями. Але, попри все, жили дружно, в злагодi. Дочка зростала, оточена любов’ю.

Коли б на той час жив та був Микола Свидюк, i коли заспiвав би вiн свою знамениту «Доня моя, донечка», то разом з ним спiвав би – голос вiн мав добрий! – i Василь Левченко:

Мое сонце, мое небо, моя доня,

Моя радiсть, моя втiха,

моя доля.

Зустрiчають тата крильця-рученята,

Зорi-оченята, оченята-зорi.

І немае на землi нi бiди, нi горя.

Дiвчина-перлинка,

Золота краплинка,

Весняна росинка,

Лiтне мое сонечко,

Доня моя, донечка…

Спiвав би цю пiсню вiд душi i в радощах Василь Левченко, коли б пiсня була на той час. І був би певний, що ця пiсня створена про його доню-донечку Вiрусю та про нього, найщасливiшого в свiтi батька…

І що з того, що в дитинствi дiвчатко-курчатко Левченкiв вважали не вiд свiту сього – воно могло годинами дивитися в люстерко i розмовляти само з собою.

Вважаеться, що нi батько, нi мати не вiдзначалися якоюсь особливою вродою – були люди як люди. А ось донечка iхня змалечку викликала до себе увагу – завдяки своiй зовнiшностi. Темнi кучерики, великi, злегка сумовито-печальнi сiрi очi, нiжний овал гарненького личка… (А втiм, всi дiтки народжуються мiцними й гарненькими – особливо для iхнiх батькiв.