Ваші пальці пахнуть ладаном

В iхньому будинку почали приймати гостей, влаштовували вечори, на яких, за модою тих рокiв, грали в шаради та «живi картинки»: кiлька учасникiв розiгрували сценки, а глядачi мали вгадувати – слово чи лiтературний твiр. Або й сюжет вiдомого роману.

Вiруся охоче брала участь у розiгруваннi «живих картин», а ще часто спiвала. Особливо разом з батьком – в обох голоси виявилися просто чудовi. А коли гостей не було, Вiра любила розiгрувати «живi картини» зi своiми ляльками. Їм вона любила переказувати прочитанi книги.

Дитиною вона мала, правда, деякi дивацтва. Так, наприклад, могла годинами розмовляти сама з собою або зi своiми ляльками, шила iм платтячка з рiзних шматочкiв, придумувала моделi, що вражали скромнiстю та елегантнiстю. А ще любила все живе: собак, кiшок, коней, метеликiв, а ось мишi, якi час од часу з’являлися в iхньому домi, приводячи бабусю в святий гнiв, коли вона проклинала тi створiння, не тiльки ii не лякали, а навпаки, викликали в неi бурхливе захоплення.

Взагалi, тендiтна, з великими гарними очима, Вiруся у родинi була улюбленицею, i ii вважали аж надто тихою та покiрною, хоча була готова до самопожертви, чутливою i доброю. Але сестри Надя та Соня трохи побоювались ii i вважали старшу Вiрусю не вiд свiту цього. Надя часто казала Сонi (роблячи при цьому страшнi очi): «Дивися, Вiра знову розмовляе сама з собою!» А якось меншi сестрички пiдслухали, як iхня старша сестра iз захопленням i драматизмом, бурхливо жестикулюючи, переказуе лялькам рiзнi iсторii про морськi пригоди, якими вона зачитувалася з шести рокiв…

Зрештою, Вiрусi виповнилося, як вона дещо аж лякаючись, казатиме: «Аж сiм рокiв».

І станеться те року 1900-го…

За подiлом на вiковi перiоди життя людини – перше дитинство в 4–7 рокiв. Друге дитинство (за все тим же подiлом на вiковi перiоди життя людини) почнеться з 8 рокiв i триватиме до одинадцяти-дванадцяти, а вже тодi пiде пiдлiтковий вiк.

А поки що Вiрусi Левченко, московськiй «хохлушцi», виповнилося 7 годочкiв – як почався новий, 1900-й рiк, а з ним i незнане – нове, двадцяте сторiччя, у якому iй i випаде жити.

Ось тiльки цiкаво: яким воно буде, двадцяте столiття i iхне життя у ньому? Але хто про те наперед з упевненiстю скаже? Все ж Левченки були певнi – житимуть вони добре, i попереду iх чекають лише роки щастя – iнакше й бути не може.