Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана

Для розвитку господарства Запорiзькоi Сiчi угiддя Великого Лугу щороку розподiлялися жеребкуванням мiж 38 куренями Сiчi, чи – Вольностей Запорiзьких. Або ще – Вiйська Запорiзького низового.

Так ось, за переказами – а вони живучi, хоч у яке столiття заглянь, – Великий Луг був чи не нашпигований скарбами, мрiя про якi багатьом – зокрема й авантюристам – i спати не давала. Розказували пошепки, роблячи очi страшними, що в численних балках i «могилах» Великого Лугу майже щорiчно знаходили «старовиннi мiднi та срiбнi грошi», що iх виносили на поверхню веснянi води – повенi.

Та що й казати, як там, хоч куди поткнись, всюди землю таки й справдi нашпиговано коштовним багатством. Та так, що одна з рiчок Великого Лугу, яка впадала в Днiпро, навiть мала ймення – Скарбна. Дiдiвський, чи прадiдiвський, переказ свiдчить, що «бiля Скарбноi, де стара Сiч, е стрiлиця, а в тiй стрiлицi сховано весь запорiзький скарб». Про те, що запорiжцi господарювали на Скарбнiй, свiдчить i такий факт: у гирлi рiчки в минулому столiттi було знайдено двi затопленi «чайки».

Так от, Хортиця й межувала зi знаменитим козацьким Великим Лугом – днiпровськими плавнями, що були родючими i плодючими, багатими на рибу, рiзних птахiв, дичину, та ще й були вкритi лiсами-чагарями та цiлющими травами. Плавнi були помережанi рiчками, ериками, протоками й протiчками, озерами та балками. Як повеснi води заливали Великий Луг, то незатопленими залишалися лише пiдвищенi мiсця, перетворюючись у тимчасовi острови серед моря розбурханоi повенi… Вважаеться, що Геродот, який кiлька тисячолiть тому вiдвiдав Днiпровi (тодi Бористеновi) береги та описав вкриту лiсами i травами низину, порiзану й омиту протоками Днiпра-Бористена, то вiн назвав ii Гiлеею, яка в козацькi часи прибрала ймення Великий Луг.

Запорiжцi тому й називали Великий Луг своiм батьком, що вiн був джерелом iхнього життя. Та й добре захищав козакiв своiми неприступними пущами, протоками, рiчками та озерами чи багнищами вiд татар. Та й до всього Великий Луг посiдав особливе мiсце в духовному життi козацтва.

Тож тодi козаки й спiвали, що Сiч – мати, а Великий Луг – батько. Чи як у Т. Шевченка:

А пiду я одружуся

З моiм вiрним другом,

З славним батьком Запорiзьким

Та з Великим Лугом.

На Хортицi у матерi

Буду добре жити…

«На пiвденний захiд рiчище Днiпра помiтно розширювалося. Тут починалася Вiйськова Скарбниця. За переказами, в цьому мiсцi запорiжцi ховали вiйськовий скарб.