Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана

Немае нiчого, що б не мiг вдiяти нам шляхтич. Вiйська польськi ходять селами й часто цiлi мiстечка винищують дощенту, нiби задумали винищити рiд наш!.. Дивiться на мене, писаря вiйськового, старого козака, мене гноблять, переслiдують лише тому, що так хочуть тирани. До вас принiс я душу й тiло, переховайте мене, старого товариша; захистiть самих себе: вам те саме загрожуе».

І – прийшов, побачив, перемiг.

Будучи гнаним сотником, повернувся в Украiну гетьманом.

І вже заспiвали кобзарi по всiй Украiнi:

…Тодi-то у святий день,

У божественний у вiвторок

Хмельницький козакiв до сходу сонця пробуджае

І стиха словами промовляе:

«Ей козаки, дiти, друзi-молодцi!

Прошу я вас, добре дбайте,

Од сну уставайте,

«Отче наш» читайте,

На лядськi табори наiжджайте,

Лядськi табори на три частi розбивайте,

Ляхiв, мстивих панiв, упень рубайте.

Кров iх лядську у полi з жовтим пiском мiшайте,

Вiри своеi християнськоi

У поругу вiчнi часи не подайте!».

Оттодi-то ж козаки, друзi-молодцi, добре дбали,

Од сну уставали,

«Отче наш» читали,

На лядськi табори наiжджали,

Лядськi табори на три частi розбивали,

Ляхiв, мстивих панiв, упень рубали,

Кров iх лядську у полi з жовтим пiском мiшали,

Вiри своеi християнськоi

У поругу вiчнi часи не подали.

Це чомусь у нас так прийнято в деяких iсторичних працях починати вiдлiк Сiчей з Томакiвськоi, тодi ж коли першим центром – вiйськовим, адмiнiстративним i господарським Вiйська Запорiзького низового була…

Так, так, Хортиця.

Знаменита у вiках, i таких, якi не чули би про неi, у нас i немае.

Колись, давним-давно, во врем’я оно (а хто каже, ще за вiкопомних козацьких часiв, чи й ще за бозна-яких), так ось, тодi на тiм островi хорти водилися. Се такi тонконогi, з видовженим тулубом i довгою гострою мордою, з прямою шерстю собаки (згодом iх приручать мисливцi).

Тодi iх – хортищ – багато водилося на островi. Кажуть, вони й стерегли скарби. Злюками були тi хортища, просто скаженi, лише бiсiв i слухалися.

Хто, бувало, поткнеться тодi на острiв, аби скарб чи бодай який скарбець знайти, швидше всього знайде… Але – свiй кiнець. Вiд тих хортiв, якi стерегли той острiв зi скарбами.

І була серед тих хортищ одна хортимця, владарка iхня. Люта твар була, навiть самi хортовi собаки ii боялися, а про людей годi й казати. Нiхто й поткнутися тодi на острiв до скарбiв не смiв – власне життя дорожче.

Ось вiд тiеi хортимцi, владарки хортових псiв, i зветься острiв Хортицею.