Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана

У козакiв тут завжди стояли прикордонна залога, митниця та перевiз. Прибуток надходив до скарбницi Коша.

І запише Дмитро Яворницький до своеi «Історii запорiзьких козакiв»:

«Позбавлений маетку, дружини, неповнолiтнього сина, осмiяний на сеймi, кинутий до в’язницi й засуджений до страти, Хмельницький з сином Тимофiем на початку грудня 1647 р. втiк iз в’язницi в Запорiжжя. Тут, не доiжджаючи до самоi Сiчi, яка на ту пору була на Микитиному мисi, вiн зупинився на островi Буцькому чи Томакiвцi, або ж Днiпровському островi…»

Кошовий отаман Сiчi Федiр Лютай, слухаючи розповiдi своiх вивiдачiв-розвiдникiв, якi розказували йому про сотника Богдана Хмельницького, про його позови i колотнечу зi шляхтичем Чаплинським, так i не мiг збагнути: для чого сотник Богдан Хмельницький закликае сiчовикiв до походу? Щоби справдi звiльнити Украiну вiд гнiту шляхетськоi Речi Посполитоi, як то вiн гарно i палко виступае, чи щоби вiдомстити вiроломному Чаплинському i повернути собi Олену Прекрасну?

Хоч як крути, хоч як верти, а виходило, що справжньою причиною появи на Сiчi Хмельницького е його бажання повернути собi Олену, вiдомстити клятому Чаплинському, в якого бiльше сили, нiж у Хмельницького, тож останньому i потрiбнi для цього козаки.

А заразом дозолити й королю. За те, що не захистив його перед шляхтою.

Гм… І потiм, наситившись помстою, далi вiрно служити все тому ж королю.

Федiр Лютай зiтхнув од своiх роздумiв: невесела картина виходить. Дай, Боже, щоби вiн помилився у своiх гадках, щоби сотник Богдан Хмельницький примчав на Сiч не заради якоiсь польки, у яку вiн чи не безтямно закохався (i це на шостому десятку лiт, маючи дружину i шiстьох дiтей!), яка сьогоднi спить iз ним, а завтра з iншим.

Хоча б iз тим же Чаплинським. Вона навiть повiнчалася з ним у костелi, бо не нашоi, не православноi вiри зваблива дiвка-жiнка… А щоби прибув Богдан Хмельницький на Сiч заради Украiни – волю iй разом iз сiчовиками здобувати…

З цього приводу письменник, iсторик козацтва Богдан Сушинський у своему есе «Богдан Хмельницький» так зауважить:

«…Запорiжцi, до яких уже дiйшла чутка про милiсть короля до нового реестровика i якi з недовiрою ставилися до реестрового козацтва, що частенько виступало разом з поляками проти них, зустрiли його (це коли чигиринський сотник вперше «прибiг» на Сiч.

 – В. Ч.) насторожено. Проте Хмельницькому вмiння прихилити до себе людей було не позичати.