Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана

Тiльки вiн один у силi зарадити, себто дозволити замiжнiй жiнцi, яка не живе зi своiм мужем, взяти новий шлюб iз новим чоловiком… Дозволить, якщо…

Якщо його гарненько… гм-гм… попрохати. Та ще такому пановi, як пан гетьман.

Хмельницький все зрозумiв. А тут i нагода трапилась-лучилася…

Вигнавши полякiв з Украiни (щоправда, як час покаже, вони невдовзi – вигнанi, – дякуючи промахам Богдана, почнуть в Украiну повертатися), гетьман Богдан Хмельницький просто вiд Замостя рушив до Киева – прославленим переможцем.

23 грудня 1648 р. кияни з трiумфом його зустрiчали бiля Золотих ворiт.

І зустрiчали з королiвськими почестями: дзвонили в усi дзвони, стрiляли з гармат, благословляв героя митрополит С. Косiв, а студенти Академii вiншували гетьмана у своiх вiршах – латинською та украiнською мовами.

З-помiж iнших гетьмана зустрiчав i патрiарх Єрусалимський Паiсiй.

Ось до його святостi патрiарха Паiсiя i звернувся гетьман iз проханням дати благословення на шлюб з Оленою Чаплинською, повiнчати iх та вiдпустити iм усi вольнi та невольнi грiхи.

У такiй ситуацii Паiсiй не мiг вiдмовити гетьману, який щойно звiльнив Украiну вiд ляхiв i став всенародним героем: махнувши рукою на всi умовностi, вiдпустив грiхи гетьману та його нареченiй. (Останнiй – заочно.)

Заодно i повiнчав молодих.

Не мiг Паiсiй не повiнчати гетьмана з коханою Оленою (ii патрiарх i в живi очi не бачив), як народ повсюди спiвав:

Чи не той то хмiль,

Що коло тичин в’еться?

Ой, той то Хмельницький,

Що з ляхами б’еться.

Чи не той то хмiль,

Що по пивi грае?…

Ой, той то Хмельницький,

Що ляхiв рубае…

І патрiарх Паiсiй повiнчав молодих (щоправда, молодий був уже нiяк не молодим), i повiнчав… заочно!

І вiд того, певно, вiдчував незручнiсть, що вiнчав молодого з молодою, якоi пiд час вiнчання й на позiр не було нiде видно… І, навiть, покректав, але – повiнчав.

Особливо крекнув, коли, виголосивши «Вiнчаеться раб Божий Богдан i раба Божа Олена», мав запитувати ту рабу Божу Олену, чи вона по згодi своiй та любовi йде за пана гетьмана… Розгублено оглянувся, хоч i знав, що молодоi нiде й не видно.

Тож, покректавши, обвiнчав молодого з молодою, якоi на урочистостях не було. Заочно. Унiкальне явище у православ’i. Але патрiарх Паiсiй, не вагаючись, оголосив Богдана, який у той час був у Киевi, i Олену, що на той час була в Чигиринi, чоловiком та дружиною.

Щоправда, не за так.