Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана

І коли б то закоханий гетьман знав веселу пiсеньку «Чи е в свiтi молодиця?» про Ганнусю-Гандзю (а його Ганнуся була такою ж, як i пiсенна ii тезка), то неодмiнно спiвав би (голос мав пречудовий):

Чи е в свiтi молодиця,

Як та Гандзя бiлолиця?

Ой скажiте, добрi люди,

Що зi мною тепер буде?

Гандзя душка, Гандзя любка,

Гандзя мила, як голубка.

Гандзя рибка,

Гандзя птичка,

Гандзя – цяця молодичка.

Гандзю моя, Гандзю мила,

Чим ти мене напоiла:

Чи любистком, чи чарами,

Чи солодкими словами?

Інодi задумливо озивався:

– Ганно… Ганнусенько… Гандзюнечко моя…

– Що, мiй любий? – ласкаво озивалася дружина.

– Нiчого, Ганнусю. Просто менi захотiлося вимовити твое iм’я – мабуть, вiд щастя. Вочевидь, сама доля, забравши на той свiт твого першого чоловiка, вiддала тебе менi. Ось тiльки не хочу ранiше тебе помирати. Коли б разом… Чи ще краще – завжди, завжди з тобою бути.

А дружина старалася. Пiсля саду для розваги гостей завела оркестр та, буцiмто, навiть звiринець.

(Може, це й перебiльшення – звiринець, але якихось кумедних тваринок вона тримала – i для розваги гостей, i для себе. Тварин, чи як нинi ми кажемо, чотириногих друзiв, вона любила та берегла.)

Гостей шанувала й охоче iх приймала, тож у гетьманському маетку в Суботовi гостi не переводилися. Кухарi – як тодi казали, скуснi – старалися, i гостей завжди чекали вишуканi страви. А замiсть банальноi – пхе! – горiлки гетьманша завжди частувала гостей дорогими вишуканими винами у срiбних кубках.

А гетьман навiть довiряв своiй дружинi-гетьманшi складати й видавати унiверсали, як називалися тодi рiзнi документи. В архiвi зберiгся унiверсал на власнiсть Густинського монастиря, пiдписаний «Ганною Гетьмановою-Богдановою».

В останнi три роки життя Хмельницький пожвавив дипломатичну дiяльнiсть. До Чигирина прибували посли володарiв багатьох краiн: московського царя, королеви Швецii, господарiв Молдови, Валахii та Семигороду, польського короля, кримського хана, Османськоi iмперii, донських козакiв.

Бiля гетьманського двору дипломатiв вiтали полковники i супроводжували високопоставлених гостей до Богдановоi «свiтлицi». Гетьман iз родиною зустрiчав i частував прибулих. У фортецi залога стрiляла з гармат, i за кожним пострiлом Хмельницький виголошував тости на честь гостей. За столом разом iз гетьманом сидiли його сини i дружина Ганна Золотаренко.