Золота осінь Гетьманщини

Про те, що вiн, цар Петро, сам зраджував, не вважаючи це навiть за зраду, а ось вибрик Марii вiдразу ж було квалiфiковано як зраду. І не просту, себто не подружню, – бо Марiя не була його законною дружиною – а як зраду державну. А це…

Це в кращому разi тягне багаторiчне ув’язнення у фортецi з подальшим пожиттевим ув’язненням в яку-небуть сибiрську глушину. І це повторимо, в кращому разi, бо за державну зраду винуватцi каралися смертю – розстрiл або повiшення. А зважаючи, що улюбленим видом страти для Петра було вiдтинання – привселюдно й на площi – голови, то Марii й був винесений цей вирок.

До того ж у ходi скороспiшного слiдства виявилося, що Марiя Гамiльтон вже зробила кiлька абортiв – невiдомо, щоправда, вiд кого – вiд царя Петра чи вiд iнших своiх зальотних.

Пiд час слiдства дiвицю Гамiльтон тримали в темницi, закуту в залiззя. Ще й постiйно пiддавали тортурам. З ii уст виривали – залiзом i тортурами – новi й новi зiзнання. Дiвиця Гамiльтон також зiзналась у дiтовбивствi (аборти), що вона умертвляла у своему черевi ще не народжених дiтей, а останню дитину, яка народилася, буцiмто задушила власними руками.

Це нiби пiдтвердила й одна з царевих покоiвок. І як результат, негайно з’явився указ царя Петра: «Девку Марью Гамонтову, что она с Иваном Орловым жила блудом и была от того брюхата трижды и двух ребенков лекарствами, а третьего удавила и отбросила, за такое ее душегубство, а также она у царицы государыни крала алмазные вещи и золотые червонцы, казнить смертию».

На словах додав: обезголовити.

(«Лишить головы ея».)

– О найн, найн! – Марiя Гамiльтон хапалася за власну голову, що з нею вирiшено було ii розлучити. – У мене немае запасний… голова. – Кинулась до Петра.

– Ваша царська величносте!.. Пйотр, любов моя. Найн, найн рубать моя голова. У мене тiльки одна голова. Як я буду потiм жити?

– Га-га-га!.. – за звичкою витрiщаючи очi, зареготiв Петро. – Люблю веселих дiвок! – І ляснув Марiю по випуклих сiдницях, якими ще недавно так полюбляв тiшитися. – Слухай, дiвко.

Що в тебе лише одна голова, – передражнив ii. Марiя не твердо знала росiйську мову, чим ранiше його забавляла, – треба було ранiше думати. І думати головою. А ти думала сiдницями.

– Жiнцi так думати зручнiше, – зiзналася Марiя.

– Га-га-га! – Петро знову зареготiв, дивуючись дотепностi своеi вчорашньоi коханки, ще раз ляснув ii по сiдницях i пiшов, ще регочучи. Вiн був того дня добре, як на Русi казали, «пiддатий»… А йдучи, кинув на ходу катам: – Лишити голови!..