Золота осінь Гетьманщини

Хай i далi думае сiдницями…

У Бiблii вiдтинання голови традицiйно використовувалось як кара за найстрашнiшi злодiяння. А вiдтинали голову, бо вважали ii вмiстищем душi.

Стародавнi гебрейськi закони передбачали чотири види страти: побиття камiнням до смертi, вiдтинання голови, задушення i спалювання. Вiдтинання голови передбачалося за найсерйознiшi злочини, такi як убивство ближнього та iдоловiрство.

Прадавнi египтяни вiрили: душа живе в головi людини, вiдтинання голови, вважали вони, здатне повнiстю ii знищити, тож страчений таким способом уже не мiг розраховувати на потойбiчне життя.

Йому не було прощення. А тому, хто не мав душi, не було життя i на тому свiтi. За тодiшнiми законами, страчених таким способом – вiдтинання голови, коли знищувалася душа, ховали окремо вiд злочинцiв, позбавлених життя iншим способом.

І, звiсно ж, поза межами кладовища, часто в безлюдних краях чи на роздорiжжi, в ярах i чагарниках. А про пустелю годi було й казати. І тому, що обезголовленi, не мали права жити в потойбiчному свiтi, живi такоi кари боялися i були готовi на будь-яку смертну кару, тiльки не на вiдтинання голови, бо при цьому знищуеться душа.

Однi запевняють, що душа – внутрiшнiй психiчний свiт людини, з ii настроями, переживаннями й почуттями – хiба не так? А ось вiряни скажуть бiльше: душа – безсмертна нематерiальна основа в людинi, що становить суть ii життя, вона е джерелом психiчних явищ i вiдрiзняе ii вiд тварини…

А загалом душа живе, i ii треба берегти, бо мертва душа – мертва й людина.

Душа – це ii жива плоть, тоже бережiмо своi душi, – закликають люди Божi.

Навiть умираючи, люди старалися зберегти душу.

«Якщо вже заслужив смертну кару своiми злодiяннями, – казали, – то краще бути повiшеним чи й навiть живцем спаленим, анiж обезголовленим… Бо на тiм свiтi без душi нiкого не приймають. Ти станеш тут нiким по своiй загибелi, нiким будеш i в потойбiччi. А втрата душi – найстрашнiша кара не лише для живих, а й для мертвих…»

І всi жахалися такоi страти, навiть просто дивитися, як людинi вiдтинають голову.

І лише цар Петро полюбляв таке видовисько, тiльки що – i виносив свiй традицiйний вирок: позбавити голови!

І неодмiнно з’являвся на мiсцi страти, аби подивитися, як те дiйство буде чинитися i як людська голова, бризкаючи кров’ю, впаде на плаху…

І надiла Марiя Гамiльтон, двадцяти п’яти рокiв, бiлу сукню, заплела у волосся чорнi стрiчки.