Золота осінь Гетьманщини

 – Забагато для неi честi! За царя йде, хай цьому й радуеться. Та й ти, слава богу, не якийсь там простолюдин, не чернь безрiдна. Ти – цар! А царевi нi до чого якась там любов, що ii бiдняки повигадували. Та чернь усяка. Царевi потрiбна не дiвка для втiхи, а цариця. А любов знайдеш i на сторонi. Та й фрейлiн я тобi пiдберу таких… – крути на здоров’я. Якщо маеш, хi-хi, здоров’я. Царевi любов до шмиги. Царi царюють – запам’ятай про це. Ца-арю-ють!

І так урочисто вимовляла оте – «царюють», аж волосся на головi ставало диба – вiд урочистостi чи що.

– І не дiтей царi народжують, як простi смертнi, а спадкоемцiв. Утямив? Спадкоемцiв.

Петро жадав любовi. Але хiба те матерi доведеш. Вперлась на своему: царi царюють, а не любляться. А Євдокiя Лопухiна тобi для царювання якраз пiдiйде. Не якась там славетна, але й ти ще як цар славою не засвiтився. У вас усе ще попереду. Женись на Євдокii Лопухiнiй – та й по всьому! А отi дурницi – не красива вона лицем, не люба тобi – з голови викинь.

Царство треба на ноги ставити, Русь пiднiмати, а ти… любов. Кажу, на Євдокii Лопухiнiй женись i не мороч менi голови!

Вiнчання Петра i Лопухiноi, а молодi до одруження майже не знали одне одного, вiдбулося 27 сiчня 1689 р. у церквi Преображенського собору пiд Москвою. Тi, хто був «за Петра», з нетерпiнням чекали, що вiн одразу ж пiсля оженiння заступить правительницю Софiю, «так как по русским понятиям, женатый человек считался совершеннолетним, и Петр, в глазах своего народа женившись, получил полное право избавить себя от опеки сестры».

Юна Євдокiя була вихована за старовинними звичаями домострою[1 - Домострой – росiйська iсторико-лiтературна пам’ятка ХV – ХVІ ст.; збiрник громадських, релiгiйних, державних та сiмейно-побутових правил. Це своерiдний статут, що показуе з позицiй феодальних iдеалiв держави i побут заможноi родини, де пануе сувора патрiархальна влада батька. Згодом поняття «домострой» стало загальним визначенням консервативного, вiджилого в побутi.

] i тому не подiляла iнтересiв прозахiдного мужа. Згодом чоловiк сестри Євдокii – Ксенii Куракiн залишить такий опис сестри своеi жiнки в «Истории о царе Петре Алексеевиче»: «И была принцесса лицом изрядная, токмо ума посреднего и нравом не сходня к своему супругу, отчего все счастие свое потеряла и весь род свой сгубила… Правда, сначала любовь между ими, царем Петром и супругою его, была изрядная, но продолжалася разве токмо год.