Золота осінь Гетьманщини

В Украiнi про таких казали:

– Що то за гарна дiвчина!.. Як макiвка, що, розквiтнувши, гойдаеться на тихiм блакитнiм плесi серед круглого латаття Божого лiтечка, вся така нiжно-бiлоснiжна…

Вихованням майбутньоi iмператрицi, вельми в релiгiйному дусi, клопоталася сестра царя Наталiя Олексiiвна. Вважаеться, що закладена в дитинствi релiгiйнiсть була невiд’емною та важливою частиною ii сутностi впродовж всього життя, щоправда, це не заважало iй «однако, жить жадно и страстно, пока позволяли силы…»

Зростала Єлизавета в атмосферi загальноi любовi та майже вседозволеностi (крiм релiгiйних постулатiв), тож була невгамовною i непосидючою дитиною.

Улюбленими ii розвагами були верхова iзда (коней обожнювала), гребля, танцi.

Історик В. О. Ключевський писав: «Подрастая, Елизавета казалась барышней, получившей воспитание в девичьей. Большее развлечение доставляли ей свадьбы прислуги: иногда она сама убирала невесту к венцу, ей доставляло удовольствие наблюдать из-за двери, как веселятся свадебные гости».

Зростала вона, як свiдчать сучасники, вродливою дитиною. Коли французький посол побачив ii зодягненою в iспанський костюм (Єлизаветi тодi виповнилося вiсiм рочкiв) з нагоди зустрiчi Петра, який повертався з-за кордону, писав, що молодша дочка государя здавалась у цьому вбраннi незвичайно прекрасною.

Іспанський посланник герцог де Лiрiа в 1728 р. писав про вiсiмнадцятирiчну цесарiвну: «Принцеса Єлизавета, – така красуня, яких я рiдко бачив. У неi дивовижний колiр обличчя, прекраснi очi, чудова шия i незрiвнянна постава.

Вона висока на зрiст, надзвичайно жива, гарно танцюе та iздить верхи без найменшого страху. Не позбавлена розуму, грацiйна i вельми кокетлива».

Бiльшiсть мемуарiв i документальних свiдчень сходяться на тому, що Єлизавета Петрiвна була незвичайно привабливою. І вона чудово знала про це, тож усе життя намагалася зберегти свою красу, докладаючи для цього неймовiрних зусилль, не шкодуючи нi особистого часу (iнодi на шкоду своiм державним обов’язкам), нi засобiв, що iх мала як iмператриця.

Це була iдея-фiкс, що цiлком ii полонила.

Вiльно розмовляла французькою (знала також нiмецьку).

До речi, про французьку.

Вважаеться, що виховання царiвни Єлизавети не було систематизованим – хоч би тому, що ii мати була повнiстю неписьменною. Та й про виховання вона мала вельми туманне уявлення. Їi саму нiхто змолоду не виховував, то й вона не вiдала, що це таке.