Золота осінь Гетьманщини

А виховували i вчили Єлизавету за вiдомим принципом: потроху чогось i якось… Єдине, чому ретельно навчали юну царiвну, – французькоi мови. Слiдкували, аби вона добре нею оволодiла – як рiдною. Навiть неписьменна матiнка, байдужа взагалi до виховання дiтей, тут слiдкувала i раз по раз нагадувала доньцi, як важливо iй знати саме французьку мову.

Така увага батькiв Єлизавети до французькоi пояснювалася суто практичними, щоб не сказати меркантильними, причинами, а конкретнiше – матримональними: батьки вирiшили видати Єлизавету за кого-небудь iз осiб французькоi королiвськоi кровi.

У Францii тодi правила королiвська династiя Бурбонiв.

Але… Хоч як намагалися люди Петра «висватати» його дочцi якого-небудь Бурбона, нiчого не виходило, Бурбони ввiчливо, але рiшуче вiдмовлялися вiд дочки росiйського iмператора, який тодi не котувався в Європi, як i його iмперiя. Але французьку мову Єлизавета вивчила добре, а завдяки iй познайомилася з французькими романами, i вони, як уважаеться, збагатили ii та «возвысили ее душу».

Залишаеться свiдченням, що, крiм французькоi та нiмецькоi мов, Єлизавета легко читала iталiйськi тексти, писала вiршi – нiяк не бездарнi, чудово спiвала. Їi навчали танцям, музицi, вмiнню зодягатися – i не без успiху. Здавалося, легше сказати, чого вона не вмiла i чим не володiла.

Тi, хто знав ii, були нею незмiнно захопленi.

«Живая и веселая, но не спускавшая глаз с самой себя, при этом крупная и стройная, с красивым круглым и вечно цветущим лицом, она любила производить впечатление».

Правi були й тi, хто вважав, що в Єлизавети Петрiвни «было много тщеславия, она вообще хотела блистать во всем и служить предметом удивления».

Пишалася, що вона не проста дiвчина, – дiвчат багато, – а царiвна, яка згодом стане ще й iмператрицею – синiв у Петра I не було. Взимку царiвна та ii фрейлiни, прихопивши ковзани, зграйкою бiгали на ставок кататися.

Єлизавета з таким захопленням лiтала на кiстяних ковзанах, що й замерзлого ставка пiд собою не вiдчувала.

Часом носилися по ставку – з вереском i смiхом – до самого вечора, поверталися хоч i стомленi, але захоплено-веселi, тож Єлизавета вiд збудження довго потiм не могла заснути – здавалося, що вона летить над усiм свiтом на своiх ковзанах…

В Александрiвськiй слободi Єлизавета, яка часто бувала там, велiла збудувати два дерев’янi палаци (ласкаво називала iх палациками) на кам’яних пiдвалинах, один зимовий, другий лiтнiй.