Золота осінь Гетьманщини

І виходило в царiвни точнiсiнько так, як за сто з чимось лiт писатиме Олександр Пушкiн:

Мороз и солнце; день чудесный!

Еще ты дремлешь, друг прелестный —

Пора, красавица, проснись:

Открой сомкнуты негой взоры

Навстречу северной Авроры,

Звездою севера явись!

Вечор, ты помнишь, вьюга злилась,

На мутном небе мгла носилась;

Луна, как бледное пятно,

Сквозь тучи мрачные желтела,

И ты печальная сидела —

А нынче… погляди в окно:

Под голубыми небесами

Великолепными коврами,

Блестя на солнце, снег лежит;

Прозрачный лес один чернеет,

И ель сквозь иней зеленеет,

И речка подо льдом блестит.

Вся комната янтарным блеском

Озарена. Веселым треском

Трещит затопленная печь.

Приятно думать у лежанки.

Но знаешь: не велеть ли в санки

Кобылку бурую запречь?

Скользя по утреннему снегу,

Друг милый, предадимся бегу

Нетерпеливого коня

И навестим поля пустые,

Леса, недавно столь густые,

И берег, милый для меня.

Зиму 1725 р. зустрiчала у Преображенському, i гралася з сiльськими дiвчатами та хлопцями, i на санках, запряжених кобилою, сама каталась i подружок своiх пiд смiх i вереск катала.

Ту зиму вона запам’ятае на все свое подальше життя. Одного дня, щойно виiхала з двору, як усi тривожно заметушилися.

– Гонець! Щось трапилось, iз Москви примчав гонець! – Гонець i справдi з’явився, весь в iнii, та й кiнь його вiд iнею бiлий.

– Царiвно Єлизавето, – хрипло, простудженим голосом крикнув гонець.

 – Радiй, матiнка твоя щойно iмператрицею стала!..

– Я рада, рада за матiнку, – Єлизавета i справдi зрадiла, але…

Але вiдразу ж i занепокоiлась.

– А батько мiй де? Що з ним?

– Батька в тебе, а в нас государя, бiльше немае, – прохрипiв гонець. – Государ Петро Олексiйович сеi ночi вiдiйшов в iнший свiт…

Коли вже всiм стало зрозумiло, що iмператор помирае, наближених хвилювало лише одне питання: хто посяде мiсце Петра? (З самим Петром було все ясно, з наступником – нi.

) Тим часом синод, сенат, генералiтет, усi установи, якi не мали формального права розпоряджатися долею престолу, зiбралися ще до смертi Петра, у нiч на 28 сiчня 1725 р. – щоб вирiшити питання про наступника iмператора.

Бiльшiсть була за единого чоловiчого представника династii – великого князя Петра Олексiйовича, онука Петра I вiд загиблого пiд час допитiв старшого сина Олексiя.